|
Пішла. Та гіацинти ждали, І не будив ще день вікна, І у легкій жіночій шалі Розквітла тиша чарівна. Осяяна вечірнім пилом, Я знаю, знову прийдеш ти, Щоб араматом нільських лілій Манливі сіті заплести. Люблю я руки ці чутливі, І мову цю неголосну, Граційну талію звабливу, І пліч округлих білизну?. Та в імені твоїм – безмірність, І у імлі очей твоїх Зміїну вгадую невірність, І ніч повір’їв грозових. Земному світові підвладна, Ти ще сама не осягла, Які ти звершуєш обряди, Яку ти віру прийняла. Ввійди, своїй не владна волі, Очима добрими поглянь, І темним поглядом до болю У серце трепетне порань. Вповзи, немов змія повзуча, Посеред ночі оглуши, Замуч цілунком уст жагучих, Косою чорною вдуши.
|