|
Я пам’ятаю довгі муки; Ніч дотлівала за вікном; Її заломлені ті руки Виднілись в променях, як сон. Життя усе, непотріб, зжите, Приниження, тортури, жах; А там, як морок ріс у житі, День позначався в куполах; Тут під віконцем почастішав Швидкий тих перехожих крок; В калюжах сірих за невтішним Дощем і краплями той шок; І ранок тягнеться і досі... Питання марного тягар; Нічого тут не відбулося, Потік бурхливий сліз – вівтар.
|