|
Я пам’ятаю довгі муки: Вмирала ніч у сірій млі, Її здійняті вгору руки Ледь мріли у ранковім склі. Життя принизливе, бездарне, І катувало, і пекло, А там здіймалося примарне Ранкових бань холодне тло. І стало чутися частіше, Як ранні перехожі йшли, Мигтіли у калюжах брижі, І кола від дощу пливли. Ранкове марення тривало, Гнітив тягар пустих питань, Нікому легше не ставало Від бурі весняних ридань.
|