|
Я пам’ятаю тоскні муки: Ніч дотлівала край вікна; Її заламувані руки Ледь мріли при світанку дня. Усе життя, дарма прожите, Принижувало і пекло; А там, зростаючи щомиті, День золотів над міста тлом. Квапливі кроки перехожих Частішали попід вікном; І дощ купався у калюжах, Бульки пускаючи кругом. Здавався ранок нескінченним, Та він розради не приніс; І проливався надаремне Весняний дощ бурхливих сліз.
|