|
Ясна, мов день, та загадкова, І дійсність, і чудовий сон; Добра проміння – в неї мова!.. Уся – весняний камертон. Ось тут, говорячи, сідає І дражниться – не зупиню, Ще й натякає: будь-хто знає Про таїну її вогню. Та я не дуже прислухаюсь До божевільних цих речей, Я вже до рухів придивляюсь Її привабливих плечей. І ось, коли дійшло до серця, Та від парфумів, мов сп’янів, І закохався вже, здається, І вірш у скронях забринів, – Браслетом блиснула красиво, Сказала пошепки: «А що?.. Можливо, навіть, пристрасть – сила, Та перед розумом – ніщо!..»
|