|
Стан твій стрункий, наче шертвенні свічі, Зір твій мечем розтинає світи. Діво, не жду я сліпучої стрічі, – Дай, як ченцю, у вогонь увійти. Щастя не прагну. Цілунків не треба. Пестощі грубі забув без жалю. Тільки дивлюсь, як під лагідним небом Рвеш у саду ти квітки, – і люблю! Далі, все далі – вітри тебе гнали – Дні спопеляли – Маріє! Очам Ти появи херувима в печалі, Серцю дай болю, незнаного нам! Тихо я в кучері темні вплітаю Ці діаманти рядків потайних. Спрагло закохане серце пірнає В темні джерела очей осяйних.
|