Блок О.О. | Троянда й Хрест (драма)

Присвячується ***

Дійові особи

Граф Арчімбаут – власник замку в Лангедоці.
Капелан.
Лікар.
Кухар.
Перший лицар.
Другий лицар.
Аліскан – паж.
Бертран, на прізвисько Лицар-Недоля – вартовий замку.
Гаетан – сеньйор Трауменека, трувер.
Рибалка.
Ізора – дружина графа.
Аліса – її придворна дама.
Лицарі, васали, гості, придворні дами, поварята й інша челядь, дівчата-селянки, менестрелі й жонглери.

Дія відбувається на початку XIII віку;
перша, третя й четверта – в Лангедоці; друга – в Бретані.

ДІЯ ПЕРША

Сцена I

Подвір’я замку. Присмерк.

Бертран

(мов здалеку співає)

«Всюди недоля і втрати,
Гей, те, що буде, стрічай!
Став же свій парус крилатий,
Панцир на грудях багатий
Знаком хреста позначай».

Дивная пісня про море,
Пісня про хрест палаюче-сніжний...
Лицаря розум звичайний
Змісту її не збагне.
Голос мій тихий не в силі
Виявить темний той спів.
Де не піду я – невдача!
Пісню узорну Ізори
Все не зведу на мотив...

Яблуні стовбуре, весь
Розхитаний бурею в лютім!
Хтиво ждеш ти весни...
Теплий вітер дихне, і ніжно травою
Зазеленіє замковий вал...
Що ти, старий, скажеш тоді
Потокам і пташкам співучим?
Лиш дві-три блідо-рожеві віти простягнеш
В повітря, омите дощами,
Стовбуре, бурею змучений вкрай!

Так і ти, каліко Бертране,
Всіма осміяний здавна! –
Почпуться бенкети, турніри,
Задзвенить стрілецький ріг,
Знов схвилює їй серце жонглер,
Вечоріючи пісню про море...
Що ти, старий, скажені весні?
Хіба тихо зітхнеш від кохання?

О любов, важка ти, як щит!
Лише страждання приносиш,
Втіхи в тобі й на краплину нема!
Що ж пророкує дивна пісня?
«Серцю закон непорушний –
Радість – Страждання саме!»
Як може страждання радістю буть?
«Радість, о Радість-Страждання,
Біль ще не зазнаних ран...»

Аліса

Капелан

(обнімаючи її)

Справа простіша, аніж ви думали, дорога Алісо.

Аліса

Паш сап, ваші літа...

Капелан

Ну, це а сам знаю, хитрушко... ти не одмовишся від маленького подарунка...

Аліса

Хтось ідо сюди... пустіть мене, я буду кричати!

Капелан

Сцена III

Покої Ізори.

Ізора

(наспівує)

«Сніжиться гай...
Яриться зелений май...
Сниться блаженний край...»

Забула далі... дивна пісня! «Радість-Страждання... серцю закон непорушний...» Поможи пригадати, Алісо!

Аліса

Чим я можу допомогти вам, владарко, коли навіть лікар не помагає.

Лікар

Бертран

їду.

Граф

Гляди ж, вертайсь з веселими вістями.
І не накрякай лиха знов. – Іди!

Аліса

Тихше, во ім’я всіх святих! Тут хтось є...

Капелан

(одкриваючи двері)

Так ось які вам сни сняться! Все перекажу графові! Хватить вам часу для читання романів у Круглій башті!

(Пішов.)

Ізора

(дивиться в вікно)

Бертран!.. – Лицарю! Ввійдіть! Обережніш!

Аліса

(плаче)

Ну що поможе ця каліка...

Бертран

(увіходить)

Владарко, чим можу вам служити?

Ізора

(підлесливо)

Могли б ви, лицарю,
Виконать доручення моє?

Бертран

Одпустіть у далеку путь...

Ізора

(лукаво)

Ні, ні... тільки ім’я одне...

Бертран схиляється на коліно.

Встань, Бертране, мій васале вірний!
Тепер – я вірю тобі.

(Одходить од нього.)

О, скільки сильна й прекрасна любов!
Навіть цій породі,
Низькій, смішній і нікчемній,
Лицаря вірність дає...

Бертран

(до себе)

Ну, каліко нещасний!
Геть іди, не жди, не надійся.
Любові чужій послужи.

Входить Граф, грюкаючи з’їденим іржею ключем.

(Пішов услід за Ізорою.)

Бертран

Прекрасна дурисвітка!
Нехай умру, – а їй допоможу.
Хоч би там що – вперед! – На північ, в ніч!

(Пішов.)

ДІЯ ДРУГА

Сцена I

Берег океану.

Бертран

(на коні)

Куди я заїхав? Сніг очі сліпить, вітер у вуха свище! Шалений! Проте – вперед, знеможений мій коню!

(Зникає за каменем.)

Гаетан

(співа)

«Кохання безуму не вір!
За радістю – страждання!
По радості – страждання!»

Капелан

(увіходить)

Мати божа, який пиріг! Для кого ж це?

Кухар

Для її світлості, графині Ізори.

Капелан

Стривай, стривай... Ти чого тут товчешся, лікарю?

Лікар

Трохи salix alba⁴ від меланхолії...

Капелан

Це яд?

Лікар

Звичайне собі проносне, ваше преподобіє...

Капелан

А ке лиш попробую.

Аліскан

(увіходячи)

Ваше преподобіє, я вас скрізь шукаю.

Капелан

«З чого це?»

Аліса

«З кохання».

Ізора

«Ви кохаєте?., кого?..»

Аліса

«Вас».

Ізора

Граф!

Ізора

(захопившись)

«Коли? Коли?» – Боже! Він чув усе!

Ізора

(плаче)

Жорстоко
На мене наклепали!

Граф

Ах!

Ізора

Що з тобою? – Що там ховаєш?

Аліса

Пі, нічого...

Ізора

(виривав цидулку)

Дай сюди! Ось він, нарешті!

Аліса

Владарко...

Ти! Ти! – Ти сон чи ні?
Мандрівнику! – Де троянда твоя? –
На грудях твоїх – хрест горить!..
О, не лякай хрестом суворим!
Мати вчила молитись мене,
Та пісня твоя – не про те...
Чого ж мовчиш ти,
Посланнику неба?
Солодко молитись тобі!.. –
Голосніш, голосніш співай пісню свою!
О, солов’їний голос!
Жоден із солов’їв
Бідної вітчизни
Не співав ще ніжніш...
Так... Радість, радість... любить...
Страждання... любові не знать!.. –
Ти змовкнув ізнов,
Тільки серце стугонить... –
Той самий образ любий!
Кучері – світлий льон
І полум’я синє очей.
Не лякай же хрестом,
Дай торкнутись тебе!..

Аліса

(за дверима)

Владарко, владарко...

Ізора

(зриваючи троянду на вікні)

Візьми цю троянду!
Як вона, в мене чорная кров! –
Не йди! Я збожеволію! –
Ближче до мене стань, підійди!..
Дай страшний твій хрест
Чорною трояндою закрить!..

Зомлівав. Двері одчиняються. Образ зникав. Увіходять Аліса й Граф.

Граф

Що з нею?

Аліса

Ви чули крик? Вона стямилась! Ось до чого довела її тюрма!

Граф

Води! Одволайте її! – Ще! Вона очунює! Вона вільна, – скажіть їй. Завтра – май! Бертран привіз жонглера! Ми розвеселимо її! Тільки одволайте її!

Сцена VI

Двір замку.

Бертран

Тривожна ніч. Напружене повітря,
Немов стрілу пустили – в безконечність...
Чи це лиш мріється, чи ніч без сну
Таке витворює в моїй уяві? –
Вікно відчинене. З вікна вона
Все кликала мене, і більш не кличе, –
А ти, товаришу, радий весні?
В вікно відкрите простягаєш віти,
Що відцвіли вже... О, уже й світає...
О господи, пошли їй тихий сон...
Звільни від образів туманних
Ізори юної гарячі груди...

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Сцена I

Квітчастий луг. Світанок.

Аліскан

(з квіткою в руці)

О, як важко вночі вартувать!
В присмерку синім капели
Цілу ніч я сам стою...
Май, ласкаєш ти ніжнеє серце!
Ах, прозоре повітря уранці!
О, як дзвінко озвавсь соловей!

Ця дурна дама, може, думає, що мені її дуже треба! Вона не могла не дістати цидулки... і одначе... я ждав цілу ніч... знаку не було! Що ж, нехай, іще покається! Та – правду казати – мені до чортів набридла її настирливість...

О, як дзвінко озвавсь соловей!..
Троянди дихають, немов Ізора... –
І оцим пальцям красивим стискать
Ратище просте списа?
Ні, не для того родивсь! –
Куди, кажуть, в щасливім Аррасі
Люд звичайніший, тонші звичаї і моди кращі!
Там столи розцвітають
В фіалках і ружах!
Там ллється рікою
Пахущий кларет!
Дами знають науку «ввічлива любов»!
Хіба став би там старий ревнивець
Порушувать радість придворних?
«Ревність – почуття відстале», –
Сказано, здається, в книзі латинській,
Яку батько із Рима привіз...

(Оглядає себе в ставку.)

Ці ніжні губи подібні
Химерному луку Амура
Чи – рожевим Ізори устам...
І я їх ховаю під маску залізну!
А цей ноготь рожевий ламати
Об держак залізний меча! –
Ні! Коли б інші люди і моди, –
Зорював би з Ізорою я між троянд
Не одну солов’їную ніч!..

Сцена II

Рожеві чагарники.

Бертран

(несе одіж жонглера)

Весно! Як хвилюєш ти кров!
О любов, ти важка, наче щит! –
Спить старий мандрівник...
Не чує він солов’їв...
Що чорніє
На хресті в нього? –
Троянда! – Чорна троянда!

Гаетан

(спросоння)

Моргано! Не души! Дай жить!

Бертран

Гаетане, встань!

Гаетан

Дитино стара, не знаєш,
Що ти для мене зробив!
Спасибі! – Ось гарне убрання:
В ньому на луг квітчастий
Сьогодні з’явишся ти менестрелем!

Сцена III

Квітчастий луг.

Дівчата

(з майським деревом, співають)

Ось він, май, світлий май,
Ось він, світлий май!

Господине, ради бога,
Не ’дганяй нас од порога,
Капшучок нам повен дай!
Нам не їсти, нам не пить,
Нам би свічку засвітить,
Пречистій Діві угодить!

Ось він, май, світлий май!
Ось він, світлий май!

На полях – пшениці, жита,
Бог подасть на многі літа,
Жде спасіння, нагород
За свої труди народ!
Христа молим, бога молим,
Хай його святая воля
Вам подасть пресвітлий рай!

Ось він, май, світлий май,
Ось він, світлий май!

Під час пісні збираються всі учасники свята – од обідні: Граф із придворними, васалами, гостями й лицарями, Ізора з дамами. Сурми.

Граф

Барони й багатирі!
І на нашій вулиці свято!
Май приніс нам звістку щасливу!
Монфор, герой Палестини,
Маккавею подібний
Одвагою лева,
Палить і ріже віроломних ткачів
І скоро прийде сюди!
Не бійтесь, лицарі, більше
Ні вил, ні кийків!
Ми знову – пани
Земель і замків багатих!
Одсвяткуємо нині безжурно
Прихід веселої весни!

Бертран

Ось наш народ!

Бертран

Альбі, Каркассон, Валь д’Аран горять повстанням...

Граф

Годі! Блазні веселіші за тебе! Я більш не слухаю! Сурми! – Нехай наблизиться сюди наш вірний Аліскан.

Бертран іде в натовп. Аліскан стає на одно коліно, Граф дає йому один легкий удар мечем, лезьма. Лицарі прив’язують золоті остроги.

Аліскан

Дамо, чи дозволите мені бути вашим лицарем?

Ізора неуважно простягає руку для поцілунку, Аліскан сідає біля її ніг.

Граф

Завтра – турнір, і ти покажеш приклад усім лицарям! Тепер – нехай наш слух співці всолодять.

Перший менестрель виходить із юрби.

Ізора

(до Аліси)

Це новий менестрель?

Аліса

Ні. Другий.

Аліскан

Торішній.

Ізора

Лицарю, я не прохала вас говорити жарти.

Менестрель

(співає)

Весну молодую прекрасну люблю,
Дерева, траву і квітки;
Я слухать люблю, як в глибокім гаю
Співають веселі пташки,
Де віти схилились і ждуть;
Люблю я наметів пощерблений ряд,
Списи там, шоломи на сонці горять,
І коні на волі іржуть,
Серця хрестоносців під панцирем знать, –
Бо б’ються і б’ються, до бою горять.

Гінців зустрічати війни я люблю,
Це – втіха і серцю привіт!
Пастух заганяє отару свою,
І сурми крізь тупіт копит
Тривоги душі завдають!
На замок ударять, оточать, кричать, –
І падають вежі, і стіни тріщать,
І ось – там, де ниви цвітуть, –
Могил одиноких засмучений ряд,
Квітки польовії над ними горять.

Як б’ються васали – дивитись люблю, –
Враз – кожен наставить свій щит.
І крешуть мечі їх, дзвенять як в бою, –
І курява, й тупіт копит:
Збентежені коні женуть!
Героєм родився – не страшно вмирать!
Як радісно чути, як радісно знать:
Хай тисячі наших впадуть,
Хай кров’ю веселі лани зацвітуть, –
Проте – уперед і не смій одступать!

Граф

Щось дуже вже войовнича твоя пісня, жонглере! Військові справи й так утомили нас! Нехай другий заспіває якоїсь веселішої!

Лицарю, не говоріть до мене! – Стрункий, яснокучерявий?

Аліса

Ні, сиве волосся на сонці блищить...

Ізора

(з байдужим виглядом одкидаючись на спинку ослона)

Старий!

Гаетан

(співає)

Реве ураган,
Співа океан,
Сніжиться гай,

Яриться зелений май,
Сниться блаженний край!

В темних гущавинах ночі
Прядка співа і гуде.
Пряля невидная в очі
Дивиться й долю пряде.

Дивиться захід огнисто
Лицарю в очі: умри.
Долю квітчають намистом
Зоряні ночі згори.

В серці одбився, як пісня,
Всесвіт – співучий титан.
В путь небезпечну, безвісну
Кличе шумни́й океан.

Здайся на мрію жагучу,
Станеться те, що буде,
Серцю закон неминучий –
Радість-Страждання саме!

Шлях твій майбутній – блукання,
Грає шумний океан.
Радість, о Радість-Страждання –
Біль ще не зазнаних ран!

Всюди – недоля і втрати,
Гей, те, що буде, стрічай!
Став же свій парус крилатий,
Панцир на грудях багатий
Знаком хреста позначай!

Реве ураган,
Співа океан,
Сніжиться гай,

Яриться зелений май,
Сниться блаженний край!

Під час пісні Ізора, хвилюючись, нахиляється вперед і непомітно для себе опирається на плече Аліскана.

Аліса

Вона зомліла, поможіть!

Аліскан

Поможіть!

Сурмачі, сурміть! Кумедників сюди!

Ах, в пантофлі розійшлась шнуровка.
Зашнуруйте мені, лицарю...

Здалеку чути сурми.

Лицар

Ваша світлість! Вороги! Хрест на червонім полі!

Граф

Прапор Тулузи! Зведіть міст!

Васали

На коні! – До зброї! – Ткачі! – В ім’я бога і Монфора!

Бертран

(кидається в січу)

Свята Розо!

Сцена IV

Перехід у замку.

Аліскан

Як же мені вилізти по голому стовбуру?

Щаслива будь, Ізоро!
Хлопчик вродливий
Краще туманних і страшних снів!
Хай знайде
І тишу, і спокій
Буряне серце твоє!
Як далеко від тебе, Ізоро,

Той вицвілий хрест! –
Квітни, трояндо,
В саду заповітнім,
Сп’яняй нас, поки над світом
Пливе священна весна!
Бережи, Ізоро,
Юну душу
На чорні дні.
Чую я, чую,
Хвилі бушують,
Реве океан,
Хрест у бурях горить,
Кличе в сніжну ніч!
Рани болять...
Падають сили!
Стій, мов дуб, на варті, Бертране!
Зіпрись на меч!
Не зів’яне троянда твоя.

Ізора

(в вікні)

Лицарю! Зі мною! Зі мною!
Жагуча кров!
Запашна ніч!
Щастя вернулось ізнов!
Сни страшні минулись!
Сни мені снились
Тільки про тебе! –
Ні, мовчи, я знаю...
Хіба до снів нам!
Хіба тепер до пісень...

(Зникає в вікні.)

Бертран

Стій, мов дуб, на варті, Бертране!
Прокляті рани,
Не паліть мого серця!
Трояндо, палай, гори!
Цить! Сурми!..
Із рокоту хвиль
Зроджені сурми
Кличуть все голосніш!
Рожевий блиснув світ
На валах білих,
На білих валах уночі!
О, яка мука!
І радість – за мукою вслід!
Неземна радість
Повіяла в серце!
Яка чудова ніч!

Увіходять Капелан і Аліса.

Бертран

Яка чудова ніч!
О, в урочистий голос сурми
Вривається шелест...
Ні, тиша знову...
Більше не чути нічого.
Боже, твою тишу громову
Явственно чує
Бідний твій раб!
Рана одкрилась,
Падають сили мої...
Трояндо, палай!
Смерте, умудряєш ти серце...
Я зрозумів, збагнув, Ізоро:
«Серцю закон непорушний –
Радість-Страждання саме...
Радість, о Радість-Страждання,
Біль ще не зазнаних ран!..»

Ізора

(в вікні)

Солодші од самого життя,
Тепліші од сонця
Твої поцілунки!
Ніч сіріє... дивись...

Бертран дзвінко упустив меча на плиту.

Ти чуєш... удар меча...
Прощай! До завтрього... тікай!..

Аліскан швидко спускається по стовбуру яблуні й тікає.

Лицарю! Лицарю!
Хіба ви щось почули таке?

Чути голоси, Ізора зникає у вікні. Увіходять Граф, Капелан, Аліса, Лікар, лицарі.

Граф

Що сталося? Навіщо ти розбудив мене?

Капелан

Ваше добродійство, мені привиділось недобре...

Аліса

Підозріло... в вікні у владарки...

Граф

Бертране! – Лицарю-Недоле! – Вартовий! Ти спиш?

Лікар

Ваша світлість, він мертвий.

Ізора

(у вікні)

Мені його жаль. Він усе-таки був вірним слугою.

¹ Ізора, дружина ваша, недостатньо розсудлива (лат.).
² Меланхолія царить (лат.).
³ Все те ж саме – меланхолія царює... (лат.).
⁴ Білої верби (лат.).

Павло Тичина

1922

Дійові особи

Дія відбувається на початку XIII віку; перша, третя й четверта – в Лангедоці; друга – в Бретані.

ДІЯ ПЕРША

Сцена I

Подвір’я замку. Присмерк.

Бертран

(мов здалеку співає)

Аліса

(у вікні)

Бертран

Аліса

Бертран

Сцена II

Перехід у замку.

Аліса

Капелан

Аліса

Капелан

Аліса

Капелан

Аліса

Капелан

(обнімаючи її)

Аліса

Капелан

Аліса

Капелан

(тікаючи)

Аліскан

Аліса

Аліскан

Аліса

Аліскан

Аліса

Аліскан

Аліса

Аліскан

Сцена III

Покої Ізори.

Ізора

(наспівує)

Аліса

Лікар

Ізора

Лікар пішов.

Аліса

(зиркнувши на Аліскана)

Ізора

Аліскан

Ізора

Аліскан

(співає)

Аліса

Ізора

(грає королевою)

Аліса

Ізора

Аліскан

Ізора

Аліскан

Ізора

Аліскан

Ізора

Аліса

Ізора

Аліскан

Ізора

Аліса

Ізора

(наспівує)

Аліскан

Ізора

Аліскан

Ізора

(Пішла.)

Аліскан

Аліса

Аліскан

Аліса

Аліскан

Дія відбувається на початку XIII віку;
перша, третя й четверта – в Лангедоці; друга – в Бретані.