|
Благословляю, що бувало, – Я долі кращої не знав. О, скільки, серце, ти кохало! О, як ти, розуме, палав! Нехай і щастя, і скорботи Лишили свій гіркотний слід, – Та в пристрасті й серед нудоти Зберіг я свій колишній світ. Тебе я міг новим терзати. Прости. Нам бути вдвох ізнов. Чого словами не сказати – В твоїм обличчі я знайшов. Вглядаються уважні очі, І серце стукотить в грудях, У млі засніженої ночі Верстаючи свій певний шлях.
|