1Чорний вечір. Білий сніг. Вітер, вітер! На ногах не встоїть чоловік. Вітер, вітер – На всім божім світі! Завиває вітер Білий сніжок. Під сніжком – льодок. Слизько, важко, Всякий ходок Впаде – бідолашка! А це хто? – ще зра́ння, вдвох, чіпляють канат. На канаті плакат: «Вся влада Установчому Зібранню!» Старушка убивається – плаче, Не зрозуміє, що значить, На що такий плакат, Навіщо, щоб тут висі́в? Скільки ону́чі було б для хлоп’ят, Роззуті, роздягнені – всі. Старушка, як куриця, Насилу подолала за́меті горб. – Ох, Матушка-Заступниця! – Ох, більшовики зведуть у гроб! Вітер як з жесті! Холод проймає до сліз! І буржуй на перехресті У ко́мір сховав свій ніс. А це ще хто? – спи́на мов ко́лесо І бубони́ть впівголоса: – Всі зрадники! – Загине Росія! Мабуть, писака, з радників – Виті́я... А он і довгополий – Сторонкою й ховає хліб... Чого сумни́й і кволий, Товаришу піп?... А колись бувало Йшов і пузом цвів. І хрестом сіяло Пузо на людців. Он бариня в каракулі До іншої звернулась: – Ох, ми плакали, плакали... Посковзнулась І – баць – розтягнулась! Ай, ай! Тягни, піднімай! Вітер бідовий. І злий як кат. Крутить подоли, Прохожих косить. Рве, мне і носить Великий плакат: «Вся влада Установчому Зібранню!» І слова доносить: ...І у нас було зібрання... ...Сьогодні зра́ння... ...Обсудили – Постановили: За ніч – двадцять п’ять, десятка – на час... ...І менше не брати, наказ... ...От тобі й раз... Пізній вечір. Порожня вулиця. Один бродяжка Сутулиться, Здрига́є плечі... Гей, бідолашко! Підходь – Поцілуєшся? Хліба! Поїсти треба! Проходь! Чорне-чорнісіньке небо... Зло́ба, чорна і хи́бна, Пече й горить... Збуджена зло́ба, свята й огидна... Това́ришу! Зри В обидва! 2Гуляє вітер, кружляє сніг. Ідуть дванадцять чоловік. Від вітру ли́ця кам’яні, Навкруг – вогні, вогні, вогні... В зубах цигарка, стирчить картуз, На спи́ну треба бубновий туз! Свобода, свобода, Гей, гей, без хреста! Тра-та-та! Холодно, това́риші, холодно! – А Ванька з Катькою – в кабак... – У неї керенок під дах... – Ванюшка сам багатий, гад... – Був Ванька наш, тепер солдат! – Ну, Ванька, сучий син, буржуй, – Мою ж бо, спробуй, поцілуй! Свобода, свобода, Ох, ох, без хреста! Ванька Катьку за п’ятак – Гей, гей, чи за так?.. Тра-та-та! Навкруг – вогні, вогні, вогні... Кипить-бурлить народний гнів... Революційну тримайте мить! Провокаційний буржуй не спить! Робочий, гвинтівку держи, не трусь! Пальні́мо в серце Священну Русь – Кондову́! Луб’яну́! Товстоза́ду! Смоляну́! Гей, гей, без хреста! Тра-та-та! 3Як пішли всі наші хлопці До Червоних Збройних Лав – До Народних Збройних Лав – Світ пожаром запалав! Ох ти горе-ненько, Життя́ солодкий лик! По́драна шинелька, Австрійський гострий штик! Ми на горе всім буржуям Світовий пожар роздуєм, Світовий пожар у млі – Господи благослови! 4Сніг летить, лихач кричить, Ванька з Катінькою мчить – Над голоблями ліхтарик Електричний миготить... Ваня здержано мовчить. У солдатській він шинельці, На лице – як хрін у перці, Крутить, крутить чорний вус, Час підшукуючи, Мить нащупуючи... Ось так Ванька – плечі вшир! Ось так Ванька – дебошир! Катьку-дуру обіймає, Про любов верзе вірші... І закинулась лицем, І сміється над слівцем... Ах ти, Катінько-Катрусю, Пересмі́шнице... 5На твоїй на шиї, Катю, Шрам від гострого ножа. Не зажив під груддю, Катю, Ще подряпини свіжак! Грай, грай, пострибай! Хай душа цвіте як рай! В кружевах нічних ходила – Походи ще, походи! З офіцерами блудила – Поблуди ще, поблуди! Йди, йди, поблуди! Хай цвітуть душі сади! Пам’ятаєш офіцера – Не вберігся від ножа... Чи забула все, холеро? Чи вже пам́ять не свіжак? Пшик, пшик, освіжи, З ким ти спа́ла, розкажи! Гетри сірі, сірі очі, Шоколад Міньйон жере́ш. Любиш ю́нкерів охоче – І солдатів, мабуть, теж? Шик, шик, согріши! Буде легше для душі! 6...Назустріч знов несеться вскач, Летить як смерч, кричить лихач... Стій, стій! Андрюхо, помагай! Петрухо, ззаду забігай!... Трах-тарарах-тах-тах-тах-тах! Зметнувсь до неба сніжний прах!... Лихач – і Ванька – навпрямки́... Разочок ще! Зводіть курки! Трах-тарарах! От падло, глядь... . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . З чужим дівчам гуляє, гад!.. Утік, падлюко! От шахрай, Розправлюсь завтра, стрінеш рай! Де Катька? – Ма́буть, у божка! Лежить: простріляна башка́! Що, Катько, рильце у пуху́?... Лежи ти, падло, на снігу! Революційну тримайте мить! Провокаційний буржуй не спить! 7Знов дванадцять йдуть, рушниці – Ніби крила – за плечем. А у бідного убивці Стислось серце, сум пече. Все хутчіше кроком шиє, Квапить рух, лицем закляк. Замотав платок на шиї – Не оправиться ніяк. – Пе́тре, сплюнь, якого біса? – Ти чого оторопів? – Що, Петру́хо, ніс повісив, Катьку драну пожалів? – Ох, това́риші ви рідні, Дівку цю колись кохав... Нічки чорні, мимолітні Ми проводили в гріхах... Через пристрасті бідові У палких її очах, Через родимки шовкові Біля правого плеча, Загубив я, безтолковий, – Згасла Катина свіча... ах! – От босяк, завів шарманку, Що ти серце рвеш у кров? – Вірно душу з лихоманки Здумав вивернути? Зволь! – То ж тримай свою осанку! – Над чуттям держи контроль! Не такий тут час, Петрухо, Не з тієї став ноги! Пропускай усе крізь вуха, Ну ж бо, друже дорогий! Крок Петруха сповільняє, Усвідомивши суть слів... Він голівку підкидає, Знову він повеселів. Плиг, плиг! І побавитись не гріх! Замикайтесь і дрижіть, Нині будуть грабежі! Всі ховайтесь по кутах – Розгулялась біднота́! 8Ох ти лихо-лишенько! Ко́ле смерть штиком, Долі вишивка – хрестиком! Як кровиночку Похрещу, похрещу... Як я тім’ячко Почешу, почешу... Як насіннячком Поплююсь; побрешу... Як я ножичком Полосну, порішу!... Ти лети, буржую, пір’ячком! П’ю кровиночку За коханочку, Чорнобривочку... Упокой же, господи, душу твоєї раби... Нудно! 9Не чути галасу міського, На невській вежі тишина, І вже нема городового – Гуляйте, хлопці, без вина! Стоїть буржуй на перехресті, Сховав у ко́мір змерзлий ніс. Жорсткою поруч жметься шерстю Паршивий пес, піджавши хвіст. Стоїть буржуй, як пес огидний, Питанням скрючившись німим. І світ стари́й, як пес безрідний, Піджавши хвіст, стоїть за ним. 10Розігра́лась хуртови́на, Скрізь пурга́, скрізь пурга́! Світу білого не видно, В’язнуть чоботи в снігах! Сніг воронкою завивсь, Сніг здіймається увись... – Ох, пурга безбожна, спа́се! – Петре! Що ти точиш ляси! Де й коли тебе він спас, Золотий іконостас? Ох, який ти, друже, впертий, Розсуди, подумай, Петре, – Чи давно просохла кров, Змивши Катькіну любов? – Крок держи революційний! Близько ворог стагнаційний! Вперед, вперед, вперед, Багнетом – на багнет! 11Йдуть вони без імені святого – Всі дванадцять – вдаль. І на все готові, І життя не жаль. Їхні кулі та багнети Знайдуть ворога в снігах... У провулочках півмертвих, Де розлючена пурга... Скрізь – небачені замети: Влізь – і з чоботу нога... Кров’ю б’ється В очі стяг. Роздається Вий дворняг. Клич несеться: Рабству – крах! Заметіль пилюжить очі, Дні і ночі В серці лють!.. І позбавивсь пут Робочий люд! 12Вдалеч йдуть державним махом... – Хто там стогне? Хто реве? Вітер це – з червоним стягом Розігравсь, тканину рве. Вдалині – замет холодний. – Хто в заметі – не мовчіть! Тільки ззаду пес голодний Шкандиляє і скавчить... – Відчепись ти, шолудивий, Я штиком полоскочу! Світ стари́й – як пес паршивий; Згинь, плішивий, – розтопчу! ...Скалить зуби – вовк огидний – Хвіст піджав – не відстає – Пес безрідний – жалюгідний... – Гей, відкли́кнись, хто там йде? – Хто біжить з червоним стягом? – Придивися до пітьми! – Хто ховається зі страхом За паркани і доми́? – Все одно, тебе добуду, Краще здайся! що мовчиш? – Гей, ти хто? Виходь, паскудо, Руки вгору і хутчіш! Трах-тах-тах! – відлуння вихор Відкликається в домах... Тільки хуга довгим сміхом Заливається в снігах... Трах-тах-тах! Трах-тах-тах! Мат і мати на вустах. ...Йде загін державним шляхом – Крізь завію і мороз. А над ним – кривавим стягом, Крізь збентеженість віків, Крізь розгубленість страхі́в, Ніжним кличем хуртовинним, Сніжним розсипом перлинним, Білим німбом з білих роз – Зве вперед – Ісус Христос.
|