1


Чорний вечір.
Білий сніг.
Вітер, вітер
Такий, що збиває людину з ніг.
Вітер, вітер –
По усьому світу.

Як закрутить вітер
Білий сніжок,
А під ним льодок.
Віє, меле...
Тільки пройде хто –
І впаде, ой леле!

Мур на мурі вгору,
Поміж них – канат,
А на нім – плакат:
«Вся влада Установчим зборам!»
Старенька побивається, плаче,
Не втямить ніяк, що це значить,
Чому такий плакат
Марно висить ще й досі?
Скільки б вийшло онуч для хлоп’ят,
А всі ж – роздягнені, босі...

Старій іти несила,
Сльоза повзе з щоки:
Ой боже, нас в могилу
Заженуть більшовики!

В’яне в тривозі
Даль од заграв...
І буржуй на розі
Зовсім охляв.

Це хто? Аж на плечі волосся,
І щось він під ніс бубонить:
– Іуди!
– Загинула Росія! –
Це, мабуть, письменник –
Піїт...

А он і довгогривий
Од снігу мов осліп...
Чом нині нещасливий,
Товаришу піп?

Згадай, як, бувало,
Ти йшов – гей, гей!
І пузо сіяло
Хрестом на людей.

Он бариня в каракулі
До другої, мов креп:
– Ой плакали ж ми, плакали... –
Спіткнулась
І на землю – геп!

Ой, ай!
Тягни, підіймай!

Вітер веселий,
Усім на зло,
Крутить і стеле –
Чи місто, чи село?
Тисне, рве і носить
Плакат угорі:
«Вся влада Установчим зборам!»
І слова доносить:

– І у нас були збори...
Ось у цім дому...
Обговорили –
Ухвалили:
Один раз – десять, на ніч – двадцять п’ять.
– І менше ні з кого не брать...
– Ходімо спать...

Пізній вечір.
Біла вулиця.
Один нетяга
До муру тулиться.
Та вітер свистить і лютує...

– Ех, бідолахо!
– Підходь –
Поцілую...

– Хліба!
...Обрубки руки...
– Проходь! Ач який!

Небо – неначе на дибі.

В тьмі – наче жала-штики,
І серце лютує
У морі заграв...

Товаришу, не лови
Гав!

2


І сніг, і вітер... Туманна путь.
Кудись дванадцятеро йдуть,

Рушниць виляскують ремні,
Навколо їх вогні, вогні...

В зубах цигарка, блином картуз,
На спину б треба бубновий туз.

Гей, свобода, свобода,
Без хреста!

Тра-та-та!..

Холодно, товаришу, холодно!

– А Ванька з Катькою в шинку...
– У неї керенки в чулку...

– Ну й субчик Ванька, ну ж і гад!
– Колись був наш, тепер солдат.

– Ну, Ванька, іродів буржуй,
Мою попробуй поцілуй!

Гей, свобода, свобода,
Всі ми, хлопці, без хреста!
Катька з Ванькою, гай, гай...
Що там роблять, одгадай...

Тра-та-та!..

Кругом – вогні, вогні, вогні...
А на плечах – рушниць ремні.

Революційний тримайте хід,
Не спить наш ворог біля воріт!

Чого ж ти, друже, сумний чомусь?
Візьмем на мушку святую Русь,

Дерев’яну
І рум’яну,
Товстозадую.

Гей, гей, без хреста!

3


Як пішли наші хлоп’ята
До червоних послужить,
До червоних послужить,
Головою наложить!

Ех ти, горе, горенько,
В серці біль один!
Шинель моя нелатана,
Австрійський карабін!

Ми на горе всім буржуям
Світовий пожар роздуєм,
Світовий пожар в крові –
Господи благослови!

4


Сніг, мов кучері, тремтить,
Ванька з Катькою летить –
Із голобель ліхтарьок
Світить, світить
на сніжок.

У шинелі він солдатській,
На лиці фасон дурацький,
Він жартує і сміється,
Чорним вусом
задається.

Ванька-хлюст не ловить гав,
Мов на все він наплював.
Сани мчать у тьму безкраю...
Катьку Ванька обнімає.

От так Ванька! Все він може.
А вона цвіте, як рожа...
Сани в тьму безкраю мчать,
Ах ти, Катю, моя Кать!

5


Ой лишив у тебе, Катю,
Шрам на шиї ножик мій.
Під грудьми у тебе, Катю,
Шрам од нього ще й другий...

Потанцюй же, Катю, Кать!
В тебе ніжки на ять!

Дорогі вбрання носила
У шовках і кружевах,
З офіцерами ходила
І блудила з ними, ах!..

Тільки ще раз поблуди,
То зазнаєш ти біди!

Пам’ятаєш офіцера --
Наказав він довго жить...
Що? Забула вже, холеро?!
Може, пам’ять освіжить?

Ех, ех, освіжи!
Спать з собою положи.

Панські гетри ти носила,
Шоколаду їла тьми,
З офіцерами ходила,
А тепер з солдатами!

Ех, ех, согріши!
Буде гарно на душі!

6


...І знов копитами дзвенить,
Візник гукає і летить...

Стій, стій! Андрюшко, помагай!
Ти, Петько, ззаду забігай!..

Трах-тарарах-тах-тах-тах-тах!
Лиш біла курява в очах!..

За візником гуде, мов гай...
І Ванька з ним... Стріляй, стріляй!..

Трах-тарарах... хай знає гад,
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Як одбивать чужих дівчат!..

Утік, гадюка, од біди...
Ще поквитаємось, зажди!

А Катька де? Лежить в крові...
І половина голови...

Що, Катю? З’їла? Ні гугу...
Лежи, падлюко, на снігу!..

Революційний тримайте хід!
Не спить наш ворог біля воріт!..

7


Із рушницями дванадцять
В тьму ідуть, мов так давно...
Лиш у вбивці бідолахи
Не лице, а полотно.

Він іде в снігів завії,
Поспіша на гул атак.
Замотав платок на шиї,
Не очуняє ніяк...

– Що ж, товаришу, ти скиснув,
Мов ворону з пір’ям з’їв?
Що ти голову повісив,
Може, Катьку пожалів?

– Ой дружки мої кохані,
Цю я дівчину любив...
Тільки з нею ночі п’яні,
Чорні ночі я водив...

Це ж своїми я руками
За огонь у синь-очах,
За родимки милу пляму
Біля правого плеча
Загубив її, нетяма,
Загубив навіки... ах!

– Не хили чоло в долоні,
Не така у тебе роль.
В небі прапори червоні,
Ти ж людина, а не ноль!
Тож держи себе в фасоні
І натурі дай контроль.

Ти не баба, не дитина,
Так тримай себе в руках.
Не така іще година
Нас чекав у боях!

І Петрунь іде тихіше,
Мов направлені часи.

Він очима коле-ріже,
Знов веселий, як і всі.

Ех, іх!
Нам погратися не гріх!

Замикайся ти, буржуй!
Награбоване – грабуй!

Погреби нам одчиняй!
Хто з голотою – гуляй!

8


Ой ти, горе-горенько!
В серці туга
Смутная!

Я годиночку
Проведу, проведу...

Вже я тім’ячко
Почешу, почешу...

Ще й насіннячко
Погризу, погризу...

Горло ножичком
Полосну, полосну!..

Ти лети, буржуй, горобчиком!
Аж до раночку
Кров я питиму
За смугляночку...
Упокій, господи, душу раби твоєя...

Нудно!

9


Не чутно гомону міського,
Де невська вежа – тишина.
І вже нема городового –
Гуляймо, хлопці, без вина!

Стоїть буржуй, мов пес голодний,
І в комір носа заховав,
Облізлий пес об нього треться,
Штовхає носом у рукав.

Стоїть буржуй, мов пес голодний,
Мов знак запитання, мовчить.
І світ старий, мов пес безродний,
За ним на вітер скавучить.

10


Заліпила очі хуга,
Ані неба, ні зірок!
Ані ворога, ні друга
Не побачиш і за крок!

Хуга плаче і шумить,
Сніг і в’ється, і летить...

Ох, і хуга ж, боже мій!
Гей, Петрунь! Брехать не смій!
Де ж та милость, де ж той гнів
Золотих твоїх богів?
Де ж поділась їхня слава?
Несвідомий ти, їй-право,
На руках хіба не кров
Через Катькину любов?
Крок тримай революційний!
Близько ворог неспокійний!

Уперед, на грізний бій,
Йди, народе трудовий!

11


...І ідуть без імені святого
Всі дванадцять в даль,
На усе готові,
Ні на що не жаль...

Їх рушниченьки зі сталі –
На облудних ворогів,
Там, де хуга в чорній шалі,
У провулках без огнів,
Там, де сніг тамує хід,
Що й не витягнеш чобіт.

У очах
Знамен прибій.

Крок лунає
Бойовий.

Ось проснеться
Ворог злий...

Хуга б’є крилом їм в очі,
Не одкрить
Од снігу вій...

Уперед, на грізний бій,
Йди, народе трудовий!

12


...В даль ідуть державним кроком.
Хто боїться там зорі?
Стяг багряний і широкий
Грає вітром угорі...

Впереді – намет холодний,
– Хто там бродить у дворі?! –
Тільки пес один безродний
Шкандиба в нічній порі...

– Одчепися, шолудивий,
Не погань ти путь мою!
Світ старий, мов пес паршивий,
Провались, а то заб’ю!

...Шкірить зуби вовк голодний,
Хвіст крючком – не відстає.
– Пес голодний – пес безродний...
Цитьте, хлопці!.. Хто іде?

Хто там, хто там підіймає
Стяг червоний в морі тьми?
Хто ховається й тікає,
Як мара, за ворітьми?

Все одно тебе здобуду,
Краще здайся нам живцем!
Ей, товариш, гірше буде!
Вилізай, стрілять почнем.

Трах-тах-тах! І тільки луни
Одбиваються в кутках...
Тільки хуга сміхом юним
Заливається в снігах...

Трах-тах-тах!..
Трах-тах-тах!..

...Так ідуть державним кроком...
Виє пес, і дзвонить сталь...
Стягом радісно-широким
Багряніє сніжна даль.
А над снігом і над тьмою
Білокрилою ходою
В ніжнім мареві із рос
Перед ними йде Христос.
 
Володимир Сосюра?