1Чорний вечір. Білий сніг. Вітер, вітер Такий, що збиває людину з ніг. Вітер, вітер – По усьому світу. Як закрутить вітер Білий сніжок, А під ним льодок. Віє, меле... Тільки пройде хто – І впаде, ой леле! Мур на мурі вгору, Поміж них – канат, А на нім – плакат: «Вся влада Установчим зборам!» Старенька побивається, плаче, Не втямить ніяк, що це значить, Чому такий плакат Марно висить ще й досі? Скільки б вийшло онуч для хлоп’ят, А всі ж – роздягнені, босі... Старій іти несила, Сльоза повзе з щоки: Ой боже, нас в могилу Заженуть більшовики! В’яне в тривозі Даль од заграв... І буржуй на розі Зовсім охляв. Це хто? Аж на плечі волосся, І щось він під ніс бубонить: – Іуди! – Загинула Росія! – Це, мабуть, письменник – Піїт... А он і довгогривий Од снігу мов осліп... Чом нині нещасливий, Товаришу піп? Згадай, як, бувало, Ти йшов – гей, гей! І пузо сіяло Хрестом на людей. Он бариня в каракулі До другої, мов креп: – Ой плакали ж ми, плакали... – Спіткнулась І на землю – геп! Ой, ай! Тягни, підіймай! Вітер веселий, Усім на зло, Крутить і стеле – Чи місто, чи село? Тисне, рве і носить Плакат угорі: «Вся влада Установчим зборам!» І слова доносить: – І у нас були збори... Ось у цім дому... Обговорили – Ухвалили: Один раз – десять, на ніч – двадцять п’ять. – І менше ні з кого не брать... – Ходімо спать... Пізній вечір. Біла вулиця. Один нетяга До муру тулиться. Та вітер свистить і лютує... – Ех, бідолахо! – Підходь – Поцілую... – Хліба! ...Обрубки руки... – Проходь! Ач який! Небо – неначе на дибі. В тьмі – наче жала-штики, І серце лютує У морі заграв... Товаришу, не лови Гав! 2І сніг, і вітер... Туманна путь. Кудись дванадцятеро йдуть, Рушниць виляскують ремні, Навколо їх вогні, вогні... В зубах цигарка, блином картуз, На спину б треба бубновий туз. Гей, свобода, свобода, Без хреста! Тра-та-та!.. Холодно, товаришу, холодно! – А Ванька з Катькою в шинку... – У неї керенки в чулку... – Ну й субчик Ванька, ну ж і гад! – Колись був наш, тепер солдат. – Ну, Ванька, іродів буржуй, Мою попробуй поцілуй! Гей, свобода, свобода, Всі ми, хлопці, без хреста! Катька з Ванькою, гай, гай... Що там роблять, одгадай... Тра-та-та!.. Кругом – вогні, вогні, вогні... А на плечах – рушниць ремні. Революційний тримайте хід, Не спить наш ворог біля воріт! Чого ж ти, друже, сумний чомусь? Візьмем на мушку святую Русь, Дерев’яну І рум’яну, Товстозадую. Гей, гей, без хреста! 3Як пішли наші хлоп’ята До червоних послужить, До червоних послужить, Головою наложить! Ех ти, горе, горенько, В серці біль один! Шинель моя нелатана, Австрійський карабін! Ми на горе всім буржуям Світовий пожар роздуєм, Світовий пожар в крові – Господи благослови! 4Сніг, мов кучері, тремтить, Ванька з Катькою летить – Із голобель ліхтарьок Світить, світить на сніжок. У шинелі він солдатській, На лиці фасон дурацький, Він жартує і сміється, Чорним вусом задається. Ванька-хлюст не ловить гав, Мов на все він наплював. Сани мчать у тьму безкраю... Катьку Ванька обнімає. От так Ванька! Все він може. А вона цвіте, як рожа... Сани в тьму безкраю мчать, Ах ти, Катю, моя Кать! 5Ой лишив у тебе, Катю, Шрам на шиї ножик мій. Під грудьми у тебе, Катю, Шрам од нього ще й другий... Потанцюй же, Катю, Кать! В тебе ніжки на ять! Дорогі вбрання носила У шовках і кружевах, З офіцерами ходила І блудила з ними, ах!.. Тільки ще раз поблуди, То зазнаєш ти біди! Пам’ятаєш офіцера -- Наказав він довго жить... Що? Забула вже, холеро?! Може, пам’ять освіжить? Ех, ех, освіжи! Спать з собою положи. Панські гетри ти носила, Шоколаду їла тьми, З офіцерами ходила, А тепер з солдатами! Ех, ех, согріши! Буде гарно на душі! 6...І знов копитами дзвенить, Візник гукає і летить... Стій, стій! Андрюшко, помагай! Ти, Петько, ззаду забігай!.. Трах-тарарах-тах-тах-тах-тах! Лиш біла курява в очах!.. За візником гуде, мов гай... І Ванька з ним... Стріляй, стріляй!.. Трах-тарарах... хай знає гад, . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Як одбивать чужих дівчат!.. Утік, гадюка, од біди... Ще поквитаємось, зажди! А Катька де? Лежить в крові... І половина голови... Що, Катю? З’їла? Ні гугу... Лежи, падлюко, на снігу!.. Революційний тримайте хід! Не спить наш ворог біля воріт!.. 7Із рушницями дванадцять В тьму ідуть, мов так давно... Лиш у вбивці бідолахи Не лице, а полотно. Він іде в снігів завії, Поспіша на гул атак. Замотав платок на шиї, Не очуняє ніяк... – Що ж, товаришу, ти скиснув, Мов ворону з пір’ям з’їв? Що ти голову повісив, Може, Катьку пожалів? – Ой дружки мої кохані, Цю я дівчину любив... Тільки з нею ночі п’яні, Чорні ночі я водив... Це ж своїми я руками За огонь у синь-очах, За родимки милу пляму Біля правого плеча Загубив її, нетяма, Загубив навіки... ах! – Не хили чоло в долоні, Не така у тебе роль. В небі прапори червоні, Ти ж людина, а не ноль! Тож держи себе в фасоні І натурі дай контроль. Ти не баба, не дитина, Так тримай себе в руках. Не така іще година Нас чекав у боях! І Петрунь іде тихіше, Мов направлені часи. Він очима коле-ріже, Знов веселий, як і всі. Ех, іх! Нам погратися не гріх! Замикайся ти, буржуй! Награбоване – грабуй! Погреби нам одчиняй! Хто з голотою – гуляй! 8Ой ти, горе-горенько! В серці туга Смутная! Я годиночку Проведу, проведу... Вже я тім’ячко Почешу, почешу... Ще й насіннячко Погризу, погризу... Горло ножичком Полосну, полосну!.. Ти лети, буржуй, горобчиком! Аж до раночку Кров я питиму За смугляночку... Упокій, господи, душу раби твоєя... Нудно! 9Не чутно гомону міського, Де невська вежа – тишина. І вже нема городового – Гуляймо, хлопці, без вина! Стоїть буржуй, мов пес голодний, І в комір носа заховав, Облізлий пес об нього треться, Штовхає носом у рукав. Стоїть буржуй, мов пес голодний, Мов знак запитання, мовчить. І світ старий, мов пес безродний, За ним на вітер скавучить. 10Заліпила очі хуга, Ані неба, ні зірок! Ані ворога, ні друга Не побачиш і за крок! Хуга плаче і шумить, Сніг і в’ється, і летить... Ох, і хуга ж, боже мій! Гей, Петрунь! Брехать не смій! Де ж та милость, де ж той гнів Золотих твоїх богів? Де ж поділась їхня слава? Несвідомий ти, їй-право, На руках хіба не кров Через Катькину любов? Крок тримай революційний! Близько ворог неспокійний! Уперед, на грізний бій, Йди, народе трудовий! 11...І ідуть без імені святого Всі дванадцять в даль, На усе готові, Ні на що не жаль... Їх рушниченьки зі сталі – На облудних ворогів, Там, де хуга в чорній шалі, У провулках без огнів, Там, де сніг тамує хід, Що й не витягнеш чобіт. У очах Знамен прибій. Крок лунає Бойовий. Ось проснеться Ворог злий... Хуга б’є крилом їм в очі, Не одкрить Од снігу вій... Уперед, на грізний бій, Йди, народе трудовий! 12...В даль ідуть державним кроком. Хто боїться там зорі? Стяг багряний і широкий Грає вітром угорі... Впереді – намет холодний, – Хто там бродить у дворі?! – Тільки пес один безродний Шкандиба в нічній порі... – Одчепися, шолудивий, Не погань ти путь мою! Світ старий, мов пес паршивий, Провались, а то заб’ю! ...Шкірить зуби вовк голодний, Хвіст крючком – не відстає. – Пес голодний – пес безродний... Цитьте, хлопці!.. Хто іде? Хто там, хто там підіймає Стяг червоний в морі тьми? Хто ховається й тікає, Як мара, за ворітьми? Все одно тебе здобуду, Краще здайся нам живцем! Ей, товариш, гірше буде! Вилізай, стрілять почнем. Трах-тах-тах! І тільки луни Одбиваються в кутках... Тільки хуга сміхом юним Заливається в снігах... Трах-тах-тах!.. Трах-тах-тах!.. ...Так ідуть державним кроком... Виє пес, і дзвонить сталь... Стягом радісно-широким Багряніє сніжна даль. А над снігом і над тьмою Білокрилою ходою В ніжнім мареві із рос Перед ними йде Христос.
|