1Чорні віти. Білий сніг. Вітер, вітер! Виє, людину звалює з ніг. Вітер, вітер – На всім божім світі! Кучерявить вітер Білий сніжок. Під сніжком – льодок. Шлях небезпечний. Кожен ходок Падає – ах, сердешний! Між домом і собором Протягнутий канат. На канаті – плакат: «Вся влада Установчим зборам!» Бабуся побивається-плаче: Таке полотно добряче, Такий великий плат Віддали якійсь там епосі... А скільки вийшло б онуч для хлоп’ят, Всюди ж – голі та босі... Бабуся ледь сунеться, В заметі кудкудакає, шукаючи путь. – Ох, Матінко-Заступнице! – Ох, більшовики в могилу заженуть! – Подих жерсті! Вітер морозяних лез! І буржуй на перехресті В комір заховався, змерз. А це хто? – Волосся до пояса І говорить впівголоса: – Всі зрадники! – Пропала Росія! – Напевно, письменник – Витія... Аж он і довгополий – Бочком – на свої тропи... Щось ти сьогодні кволий, Товаришу попе? А раніш, бувало, Сунув животом, На народ сіяло Черево хрестом! Ось і пані в каракулі На іншу наткнулась: – Вже ж ми плакали, плакали... – Посковзнулась І – бац – простягнулась! Ай, ай! Тягни, піднімай! Вітер бадьорий І лют, і рад. Крутить подоли, Прохожих косить, І рве, і носить, І мне плакат: «Вся влада Установчим зборам»... І слова доносить: ...І в нас відбулися збори... ...Ось у цьому будинку вчора... ...Обговорили – Постановили: За годину – десятку, за ніч – двадцять п’ять... ...Менше – ні з кого не брать... ...Ходім спать... Вечір тліє. Порожня вулиця. Один бродяга Сутулиться, Та вітер шаліє... Ей, бідолахо! Підійди – Поцілуємся. Хліба! А що буду ще? Геть іди! Небо чорнюще, чорнюще. В грудях скипає лють – Дихом гарячим... Чорна, печальна, священна лють... Товаришу! Бачним Будь! 2Гуляє вітер, сніжок паде. А там дванадцятеро йде. Гвинтівок ремені пітні, Навкруг – вогні, вогні, вогні... В зубах – цигарка, на лоб – картуз, Іще б на спину – бубновий туз! Свобода, свобода, Ех, ех, без хреста! Тра-та-та! Холодно, товариші, холодно! – А Ванька з Катькою – в корчмі досі. – У неї керенки в панчосі. – Ванюшка сам тепер багач... – Був нашим, став солдатом, бач! – Ну, Ванько, – сучий син, буржуй, – Мою попробуй поцілуй! Свобода, свобода, Ех, ех, без хреста! Катька й Ванька неспроста Зачинились – неспроста... Тра-та-та! Навкруг – вогні, вогні, вогні... На плечах – ремені пітні... Революційний тримайте крок! Ворог розбійний – зведи курок! Не йди ж там, товаришу, назадгузь! Пошлімо кулю в Святую Русь – В товстозаду, В пишну неньку, У статечненьку! Ех, ех, без хреста! 3Як пішли хлоп’ята наші Та в червону гвардію – Та в червону гвардію – Скласти голову свою! Ех ти, горе-горенько, Ех ти, мед-полин! Пальтечко благеньке, Австрійский карабін! Ми буржуям на покару Кинем світ в пожежу яру, Кров поллється із панви – Господи, благослови! 4Сніг курить, лихач кричить, Ванька з Катькою летить – На оглобельках ліхтарик Єлекстричний... Вйо... давай!.. Він в одежині солдата, А мармиза дурнувата, Крутить, крутить чорний вус, Перекручуючи, Піджартовуючи... Ото Ванька – ох, джигун! Ото Ванька – балакун! Дурну Катьку обіймає, Одітхнути не дає... Вся відкинулась назад, Зубки – мов перлинок ряд... А ти Катенька, ти Катя, Ти пикатенька моя! 5В тебе, Катенько, на шиї Від ножа палає шрам. В тебе, Катенько, під груддю Дряпина – ну, просто страм! Ех, ех, потанцюй! Ніжки гарні – хоч цілуй В мережнім трико ходила – Походи-но, походи! З офіцерами блудила – Поблуди-но, поблуди! Ех, ех, поблуди! Серце тьохнуло – зажди! Пам’ятаєш офіцера – Наштрикнувся він на ніж... Не пригадуєш, холера? Пам’ять освіжи скоріш! Ех, ех, та скоріш В ліжку милого потіш! Шоколад «Міньйон» рубала, Гріла ноги при вогні, З юнкерами погуляла – Перейшла до солдатні?! Согріши-но, уха-ха, Буде легше від гріха! 6...Назустріч знову летять навскач, Горланить, верещить лихач... Стій! Стій! Андрюхо, помагай! Петрухо, ззаду забігай... Трах-тарарах-тах-тах-тах-тах! Сніг – курявою в небесах! Лихач – із Ванькою – навтіч... Ще раз пальнем! Гвинтівки – з пліч!. Трах-тах! Тобі я покажу, . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Як брати дівчинку чужу!.. Здимів, падлюка! Ну і ну! Тебе я завтра дожену! Де Катька? – Мертва, нежива! Пробита наскрізь голова! Що, Катько, рада? – Ні гугу... Лежи ти, стерво, на снігу!.. Революційний тримайте крок! Ворог розбійний – зведи курок! 7Знову йдуть усі дванадцять, Через плечі – ремінці. Лиш не в крок ступає вбивця, Сполотнілий на лиці. Йдуть – усі широко й хрустко – Він дрібоче, неборак. Намотав на шию хустку – Не отямиться ніяк... – Чом це коло тебе глухо? – Чом ти, друже, сторопів? – Чом похнюпився, Петрухо, Чи не Катьку пожалів? – Ох, товариші, браточки, Таж ту дівку я кохав... З нею темні вечорочки, Хмільні ночі коротав... Звів мене вогонь бідовий В жадібних її очах, Знак родимочки багровий Коло правого плеча – Загубив я, безголовий, Згарячу згубив дівча... ах! – Падло, що за катеринку Ти завів, немов слинтяй?! Саму душу, серединку, Вивернуть хотів? Давай! – Бережи поставу, синку, Контролюй себе – і край! – Не така пора настала, Щоб нам нянечку – сюди! Ще заллють за шкуру сала Нам, товаришу, пожди! І Петруха сповільняє Квапний, дріботливий крок... Він голівку закидає, Він веселим знов стає... Ех, іх! Вже й побавитись не гріх! Всі поверхи – на ключі, Грабуватимуть вночі! Навстіж – двері до пивниць, П’є голота, панство – ниць! 8Ох ти, горе-горенько, Ти нудьго моя Смертная! Вже ж годиноньку Я гульну, ой, гульну... Вже я тім’ячко Почешу, почешу... Вже насіннячко Лузону, лузону... Вже я ножичком Різону, різону!.. Ти лети горобчиком, буржую! Я порозкошую – Вип’ю кровоньку За коханочку-чорнобровоньку... Упокой, господи, душу раби твоєя... Нудно! 9Не чути гамору міського, Понад Невою тишина, І вже нема городового – Гуляйте, хлопці, без вина! Стоїть буржуй на перехресті, У комір заховався, змерз. А поряд – у колючій шерсті Зіщулився паршивий пес. Стоїть буржуй, зігнувся, бідний, Як пес холодний, нелюдим. І світ старий, немов безрідний Собака, щулиться за ним. 10Розгулявся щось вітрюга – Заметіль, заметіль! Не видати зовсім друга, Темрява – хоч в око стріль! Снігом крутить сатана – Сніг стоїть немов стіна... – Ух, яка хуртеча, боже! – Петю, бог не допоможе! Ну, від чого тебе спас Золотий іконостас?! Темний ти, та що й казати, Поміркуй тверезо, брате, – Замочив ти руки в кров Через Катьчину любов! – Крок тримай революційний! Близько ворог невпокійний! Вперед до свободи, Робочий народе! 11...Йдуть вони без імені святого В далечінь – гуртом. Не шкода нічого Всім дванадцятьом... Їх рушнички-карабіни – Супостатові привіт... У завулочки, між стіни, Де закрила хуга світ... Та в сніги, як у пір’їни, – Вже не витягти чобіт... Стяг багряний В очі б’є. Крок чеканний Сталь кує. Окаянний Враг встає... Віхола їм ліпить в очі Дні і ночі – Свист негоди... Вперед, вперед, Робочий народе! 12...Вдалину ідуть загоном. Крок державний – аж гуде, Вітер з прапором червоним Гру попереду веде. Спереду – замет холодний. – Хто в заметі? – йди сюди!.. Ззаду пес іде голодний, Скавулить на всі лади... – Відчепися, шолудивий, Я штиком полоскочу! Пропади, як пес паршивий, Старий світе, згинь з очу! ...Скалить зуби – вовк голодний – Хвіст піджав – не відстає – Пес холодний – пес негодний... – Відгукнися, хто там є? – Хто там прапором червоним Знаки подає з пітьми? – Хто пробіг там під балконом, Заховався за доми? – Все одно тебе добуду, Краще здайсь мені живцем! – Гей, не завдавай нам труду, Ну, виходь, стрілять почнем! Трах-тах-тах! – І знову глухо. Мертва тишина в домах... Тільки сміхом завірюха Заливається в снігах... Трах-тах-тах! Трах-тах-тах! ...Так ідуть державно, звагом, Ззаду – жалісний барбос, А веде – з кривавим стягом, І невидимий на здив, І на кулі невразлив, По заметах задубілих, Крізь хурделицю й мороз, У віночку з квітів білих – Всіх веде – Ісус Христос.
|