|
Підходжу знову до вікна, Закоханий у саги Слово. Недовга тиша мовчазна: Знеможений вже – ляжу знову. На спокій йду, як день мине, А сон жену – тривай, мовчання. Нікому не шкода мене, Мені – шкода моє страждання... Воно в цій тиші, не вві сні, Ллє в душу урочисту муку. Хтось милий і близький мені Стискає жалібні ці руки...
|