|
Не забуду ніколи (чи був він, чи ні, Вечір той): Як пожежа зорі Спопелила й розсунула хмари бліді, І на жовтій зорі – ліхтарі. Зала повна людей, столик біля вікна. Про кохання музика співав. В келиху, як аї, золотого вина Я троянду тобі передав. Очі ти підняла. Я твій погляд зустрів І вклонився, хоча завагався. Кавалеру промовила з притиском слів: «Подивися – і цей закохався». І заграли раптово у відповідь струни, Заспівали зненацька смички... Та була ти зі мною весь час така юна, Ледь помітним тремтінням руки... Ти злетіла, як злякана пташка у вирій, Ти пройшла – і натовп весь замовк... І зітхнули парфуми, задрімали ледь вії, Шепотів щось схвилювано шовк. Із глибоких дзеркал ти свій погляд кидала І кричала: «Лови!..» мені мов... А циганка в намисті в цей час танцювала Й верещала зорі про любов.
|