|
Не забуду ніколи (він був, чи примаривсь, Вечір цей): у пожежі зорі Тліло небо бліде у розчахнутій хмарі, І на жовтій зорі – ліхтарі. Я сидів при вікні в переповненій залі. А смички розливали жалі. Я послав тобі чорну троянду в бокалі Золотого, як небо, аї. Подивилася. Стрів ніяково й зухвало Погляд гордий, віддавши уклін. Кавалеру навмисно і різко сказала: «О, уже закохався і він». І відразу у відповідь гримнули струни, Заспівали шалено смички... Та була ти зі мною у зверхності юній, В ледь помітнім тремтінні руки... Підхопилась поривом крилатої мрії, Ти пройшла, наче сон мій легкий... І зітхнули духи, засоромились вії. Шепотіли бентежно шовки. Із свічада глибин ти очима кричала, Слала погляди знову і знов... Танцювала циганка, намистом бряжчала І вищала зорі про любов.
|