|
Не забуду ніколи (він був чи наснився, Дивний вечір): заграва зорі Запалила й розкраяла небо імлисте, І на жовтій зорі – ліхтарі. Я сидів при вікні в переповненій залі. Про любов десь бриніли пісні. Я послав тобі чорну троянду в бокалі Золотого, як небо, аї. Я, твій погляд зустрівши бентежно й зухвало, Уклонивсь, не відвівши очей. Кавалеру своєму ти різко сказала: «Ти поглянь, закохався і цей». І нараз щось у відповідь гримнули струни, Заспівали нестямно смички, Та була ти зі мною всім спротивом юним, Ледь помітним тремтінням руки. Ти, немовби сполохана пташка, рвонулась, Ти пройшла, наче сон мій легкий... І замріялись вії, парфуми зітхнули, Зашептались тривожно шовки. Ти з глибин задзеркальних очима стріляла, Поціляючи душу ізнов... Танцювала циганка, намистом бряжчала І вищала зорі про любов.
|