|
Ти пам’ятаєш? В бухті сонній Гойдались човники малі, Коли в кільватерній колоні Ввійшли військові кораблі. Чотири – сірі. І питання Нас хвилювали битий час, Коли матроси спозарання З’явились в місті серед нас, І віяв дух морської ширі Від їх обвітрених облич. Як раптом знову всі чотири Зарились в океан і в ніч. І стало порожньо у морі, Спустіли місто і причал. Лиш на низькому семафорі Прощальний підняли сигнал... Як мало в світі, щоб радіти, Нам треба – і тобі, й мені, Бо ми дивуємось, як діти, Хоч би й найменшій новині. Нам досить виявить пилинку На кишеньковому ножі, Щоб світ поринув на хвилинку У кольорові міражі.
|