Грішити довго, непробудно, забувши лік ночам та дням, й, коли від хмелю зовсім нудно, – придибати у божий храм. Схилитись у покірній позі та осінитися хрестом, та по запльованій підлозі слабим постукати чолом. Лишивши в блюдці грошик мідний, при світлі жовтому лампад поцілувати древній, бідний та зацілований оклад. А повернувшись – обманути абикого на грошик цей, й щеня голодне відіпхнути, гикнувши, від своїх дверей. Попід іконою – похмуро лічбу зробити нешвидку, і, переслинивши купюри, сховати їх на божнику. І жодна не потрібна мрія, всього ясна ціна та суть... Що ж, дорога́ й така Росія. Хоч це – задорого, мабуть.
|