|
Чорний крук у присмерку сніжнім, Чорний шовк на смаглявості пліч. Манить голос і співом ніжним Кличе, кличе в південну ніч. В серці пристрасть – легка незвичність, Ніби з моря мені був знак. Над безоднею просто в вічність, Задихаючись, мчить рисак. Сніжний вітер, твій подих віє, Захмеліли уста мої... Валентино, зоре і мріє! Це твої, твої солов’ї... Світ наш – серцю страшна в’язниця! В нім – цілунків пломінний лід, Морок співів циганських сниться І квапливих комет політ!
|