Вона прийшла з морозу,
Розпашіла,
Сповнила кімнату
Пахощами повітря й парфумів,
Дзвінким голосом
І зовсім неповажливим до справ
Базіканням.

Вона негайно впустила на підлогу
Грубий том художнього журналу,
І раптом здалося,
Ніби в моїй просторій кімнаті
Дуже мало місця.

Все це було трохи прикро
Й таки недоречно.
Втім, вона побажала,
Щоб я читав їй уголос Макбета.

Ледве дійшовши до бульбашок землі,
Про які я не можу говорити спокійно,
Я помітив, що й вона хвилюється
Й уважно дивиться у вікно.

Виявилося, що великий плямистий кіт
Ледве ліпиться на краєчку даху,
Полюючи на голубів, що цілуються.
Я розлютився найбільше на те,
Що цілувалися не ми, а голуби,
І що минули часи Паоло та Франчески.
Віктор Коптілов?