|
Коли ви стоїте на моєму шляху, Така жвава, така вродлива, Але така змучена, Говорите лише про сумне, Думаєте про смерть, Нікого не любите І зневажаєте свою вроду – Так що? Чи зможу я скривдити вас? О, ні! Адже я не гвалтівник, Не ошуканець і не гордівник, Хоча багато чого знаю, Занадто багато думаю з дитинства І занадто заглиблений у себе. Адже я – творець, Людина, що називає все на ймення, Що відбирає пахощі у живої квітки. Скільки б ви не говорили про сумне, Скільки б не міркували про кінці та початки, Все таки, я наважуюся думати, Що вам лише п’ятнадцять років. І тому я хотів би, Щоби ви закохалися у просту людину, Котра любить землю та небо Більше, аніж римовані та неримовані Промови про землю та про небо. Справді, я радітиму за вас, Тому що – лише закоханий Має право на звання людини.
|