Коли ви стоїте на моєму шляху, Така жвава, така гарна, Але й така засмучена, Говорите весь час про сумне, Думаєте про смерть, Нікого не кохаєте І зневажаєте свою красу – То що ж? Хіба вам завдам я болю? О ні! Я ж не гвалтівник, Не обманюю, не пишаюся, Хоча знаю багато, Надто багато думаю з дитинства І надто зайнятий собою. Адже я – вигадник, Який називає все на ймення, Забирає пахощі в живої квітки. Скільки не говоріть про сумне, Скільки не розмірковуйте про кінці та початки, Все ж таки я смію думати, Що вам лише п’ятнадцять літ. І тому я хотів би, Щоб ви закохались у просту людину, Що любить землю й небо Більше, ніж римовані й неримовані Розмови про землю та небо. Далебі, я радітиму за вас, Бо тільки закоханий Має право людиною зватися.
|