|
Коли ви стоїте на моєму шляху, Сповнена життя і осяяна красою, Але така засмучена, Говорите лиш про сумне, Думаєте про смерть, Нікого не любите І зневажаєте свою красу – Чи зможу я образити вас? О, ні! Бо я не гвалтівник, Не обманщик і не чванько, Хоч багато знаю, З дитинства багато думаю І занадто зайнятий собою. Адже я – писака, Людина, що всьому дає ім’я, Віднімаючи аромат у живої квітки. Скільки не говоріть про сумне, Скільки не міркуйте про кінець чи початок, Все ж я смію думати, Що вам лише п’ятнадцять років. І тому я хотів би, Щоб ви закохались в простого чоловіка, Який любить землю і небо Більше, ніж римовані чи неримовані Слова про землю і про небо. Далебі, я буду радий за вас, Тому що лише закоханий Має право на звання людини.
|