|
Де пурпуровість зорева Безмежну гладь води окрила, Вона віщує і співа, – Підняти крил уже несила... Віщує іго злих татар, Віщує стільки страт кривавих, І муки, й голод, і пожар, Злочинців міць, загибель правих... Хоч перед жахом лихоліть Прекрасний лик горить любов’ю – Страшної правди не стлумить Устам, що запеклися кров’ю!
|