Спершу перетворила на жарти, Згодом все зрозуміла, і враз Головою хитати, картати Почала, лити сльози обра́з. Голосила, та знов реготала, Наче вабили зуби як сніг. Пригадавши усе, заридала, Десять шпильок зронивши на стіл. Помарніла, пішла, обернулась, Воротилася, наче вона Щось чекала. І враз відвернулась, Прокляла, та навіки пішла... А мені треба братись за діло, Старовинне та звичне своє. Та невже ж і життя відшуміло, Відшуміло, як плаття твоє?
|