|
Все на жарт обернула спочатку, Зрозумівши, взялась докорять. Кілька сліз пролила для порядку, Стала хусткою їх витирать. І забувши усе, реготала З білозубим безстидством ляльок. Пригадала – і знов заридала, Загубивши з десяток шпильок. Помарніла, пішла, повернулась, У чеканні пів-дня провела, Проклинала, ще раз озирнулась І, напевне, навіки пішла. Що ж, пора мені братись до діла, Тільки сили не маю вже я. Може й справді, життя відшуміло, Відшуміло, як сукня твоя?
|