|
По вечорах над ресторанами Гарячий легіт глушить рух, І править покриками п’яними Весняно-згубний, тлінний дух. Над порохвою далі сліпної Позаміських нудотних дач Ледь золотіє крендель хлібної І вирина дитячий плач. І кожен вечір, за шлагбаумами, Заламуючи котелки, Серед канав гуляють з дамами Досвідчені жартівники. І кочети скриплять над озером, І сплескує жіночий виск. А в небі з понавиклим позиром Безглуздо скривлюється диск. І кожен вечір відображений У склянці друг єдиний мій, – Як я, впокорений і вражений Терпкими чарами сулій. А поруч коло ближніх столиків Лакеї зниділі стирчать І пияки з очима кроликів «In vino veritas!» кричать. І кожен вечір, в час досягнутий (Чи то лиш видиться мені?) Дівочий стан, шовками стягнутий, Пливе в туманному вікні. І промайнувши поміж п’яними, Без супровідників, одна, Духами віючи й туманами, Вона сідає край вікна. І дихає прадавньо-навірним Її шовків тугінь пругка, І капелюшок з пір’ям траурним, І з перснями вузька рука. І, дивом близькості закований, Дивлюся в темінь за вуаль І бачу берег зачарований І чарівну манливу даль. Мені глухі таїни вручені З чиїмось сонцем заодно. І всі витки душі закручені Терпке пронизало вино. І, похилившись, ходять ходнями Пір’їни страуса між скронь, і очі синіми безоднями Цвітуть, як дальня оболонь. В моїй душі – коштовне сховище І ключ до рук – лише мені! Ти праве, п’яне постраховище! Я знаю: істина в вині.
|