Під вечір гул над ресторанами Бентежить музикою слух, І править окриками п’яними Весінній і сп’янілий дух. То тут, то там вечірні відблиски Женуть нудьгу з притихлих дач, Ледь золотиться крендель вивіски, Лунає десь дитячий плач. І кожен вечір, за шлагбаумами, Мнучи́ циліндри-котелки, Межи́ канав гуляють з дамами Дотепні словом гостряки. Над краєвидами співучими Лунає скрізь жіночий виск, А в небі, ніби пес приручений, Висить, скривившись, жовтий диск. І кожен вечір друг єдиний мій – Зі склянки тьмя́ним відбиттям – На мене зрить очима димними, Як я, розчавлений життям. А поруч, близь сусідніх столиків, Лакеї ввічливі стирчать, Вуста п’яни́ць з очами кроликів "In vino veritas!" * кричать. І кожен вечір, в час призначений (Чи це примарилось мені?), Дівочий стан, шовками схвачений, Пливе в туманному вікні. Пройшовши тихо по́між п’яними, Завжди́ задумлива, одна, Духами дишучи й туманами, Вона сідає близь вікна. І віють древніми повір’ями Її атла́си і шовки, І шляпа з траурними пір’ями, І кі́льця ніжної руки. Хмільною близькістю закований, Дивлюсь крізь маревну вуаль, І бачу берег зачарований І зачаровану печаль. Глухою тайною окутаний, Я скутий чарами, мов сном. Душі́ і серця всі закрутини Терпки́м пронизані вином. І пір’я страуса над локоном – Як подих ка́зки від Дега, Де очі сині, з поволокою, Цвітуть на дальніх берегах. В моїй душі скарбів видовище, І ключ, доручений мені. Ти, право, сп’янене чудовище! Я знаю: істина в вині.
|