|
По вечорах над ресторанами Розгульний шал іще не вщух, І править вигуками п’яними Весняний і розтлінний дух. Удалині, над пилом вуличним, Над сумотою сонних дач, Видніє крендель десь на булочній, І чується дитячий плач. Щовечора поза шлагбаумами. Заламуючи котелки, Поміж канав гуляють з дамами Досвідчені жартівники. На озері хлюпочуть веслами І чується жіночий виск, А в небі кривиться невесело До усього байдужий диск. Щовечір образ друга кревного Відбитий в келиху моїм, З терпкого трунку потаємного Він, як і я, стає хмільним. А поряд, біля ближніх столиків Лакеї заспані стирчать, І пияки з очима кроликів «In vino veritas!» кричать. І кожен вечір в час призначений (Чи то ввижається мені), Дівочий стан в шовках небачених Пливе в туманному вікні. Пройшовши звільна поміж п’яними, Все без супутників, одна, Духами віючи й туманами, Вона сідає край вікна. Проймають давніми повір’ями Її замріяні щовки, І капелюшок із пір’їнами, І персні ніжної руки. У дивній близькості закований Вглядаюсь за її вуаль, І бачу берег зачарований І зачарованую даль. Мені доручено потаєне, Чийогось сонця зблиск дано. І враз всю душу неприкаяну Терпке пронизало вино. Гойдають страуси пірїнами У голові моїй хмільній, І береги очима синіми Цвітуть у дальній стороні. В моїй дущі скарби заховані, І ключ доручений мені! І ти праве, хмільне чудовисько, Я знаю: істина в вині.
|