|
Щовечора за ресторанами Гарячий дух і дикий блуд, І правлять гикавками п’яними Весняні пахощі і бруд. Здаля, де затінки провулочні, Позаміська нудота дач, Звіщають кренделі, де – булочні, І ріже слух дитячий плач. Й щовечора тут за шлагбаумами, Заломлюючи котелки, Межи канав гуляють з дамами Завзяті фати говірки. Над озером скриплять уключини, Відлунює жіночій визк. До всього звичний і приручений, У небі кривить пики диск. І часто бачу: втаємничений Відбиток в склянці постає, И вологою вина насичений – Мені він знаки подає. А поруч між сусідніх столиків На чайові лакеї ждуть, А спиті пики алкоголіків «Ін віно верітас!»верзуть. Й щовечір – мрії колисаночка (Чи, може, сниться це мені?) – В шовках, дівоча станом, панночка Йде у спітнілому вікні. І так, проходячи між п’яними, І загадкова, і одна, І духм’яніюча туманами. Вона сідає край вікна. І віють древніми повір’ями Її пружні, тугі шовки Й брилець із траурними пір’ями, І персні справної руки. І дивним зближенням схвильований, Дивлюсь вуалі в глибину, І бачу берег зачарований, І чарівницю далину. Мені таємне щось доручене, Світ сонпя впав душі на дно, И усі душі моєї злучини Просякнуло терпке вино. І пір’я страусові схилені Хитанням додаюсь снаги, А очі. віями окрилені, Квітчають дальні береги. В моїй душі – скарби, не вивіска, І ключ призначено мені! Ти, братан монстра, страхітливіська!.. Я знаю істина – в вині.
|