|
Щовечера над ресторанами Стихає вітру млявий рух, І править вигуками п’яними Весняний переплілий дух. А над пекарнею, піднесений Над смутком передмість і дач, Калачик золотіє плетений, І з тьми пливе дитячий плач. І кожний вечір за шлагбаумами, Заламлюючи котелки, Серед канав гуляючи з дамами Дотепні зухи-парубки. Над озером – склепіння весельне І зіграний жіночий виск. До всього звиклий в тлі небесному Бездумно скривлюється диск. Щовечір плином винним скорений Зі мною давній друг мовчить І відбитком покірним, змореним В моїм стакані мерехтить. І вкруг і поряд біля столиків Лакеї заспані стирчать, Й п’яниці із очима кроликів "In vino veritas!" кричать. Щовечора, в годину спрагнену (Таж чи не сниться це мені?) Дівочий стан, шовками стягнений, Пливе в туманному вікні. Проходить звільна межи п’яними Вона, самітна і смутна, Духами дишучи й туманами, Сідає скромно край вікна. І віють давніми повір’ями Ті шелесткі, тугі шовки, І капелюшок із пір’їнами, І персні ніжної руки. І чаром близькості окований, Дивлюсь за траурну вуаль Та бачу берег зачарований І чарами сповиту даль. Мені, мені лиш придоручено Це загадкове сонце знов!.. І душу всю мою замучену Терпке пронизує вино. Й пір’їна страусна гойдається, В моєму мозку – каламуть, І очі сині розкриваються Й на дальнім березі цвітуть. В моїй душі – скарби намріяні! І ключ – доручено мені! Тобі, химеро п’яна, вірю я, Бо знаю: істина в вині.
|