|
Надвечір перед ресторанами Людське пожвавлення і рух, І править викриками п’яними Задиристий весняний дух. А оддалік в пилюці вуличній, В нудоті загородніх дач Сріблиться вивіска на булочній І ріже слух дитячий плач. І кожен вечір за шлагбаумами, Розхристуючи піджаки, Поміж канав гуляють з дамами Лисіючі жартівники. Поскрипують на шлюпках кочети, Над озером лунає виск, А з неба, боячись наврочити, Лукаво позирає диск. І кожен вечір друга вірного У власній склянці бачу я, І повна мороку вечірнього Сп’яніла голова моя. А поруч, край сусідніх столиків, Лакеї заспані стирчать, І пияки з очима кроликів "In vino veritas!" кричать. І кожен вечір, в час призначений (Чи це лиш мариться мені?), Дівочий стан, в шовках означений, Пливе в туманному вікні. Пройшовши легко поміж п’яними, Завжди самотня і смутна, Немов огорнена туманами, Вона сідає край вікна. І віють казкою, дивинами Її розмаяні шовки, І капелюшок із пір’їнами, І персні білої руки. Її присутністю схвильований, Вдивляюсь крізь густу вуаль, І бачу берег зачарований І чарівну для серця даль. Чиясь печаль мені доручена, Чиєсь життя майнуло сном, І вся душа моя засмучена Терпким наповнилась вином. В тумані мозку, мов у ладані, Пір’їни страуса пливуть, І очі сині, нерозгадані, У дальній далечі цвітуть. Моя душа – то скарбів сховище, А ключ належить лиш мені! Ти маєш рацію, страховище, – Я згоден: істина в вині.
|