|
І знов, як в літа золотії, Три стертих тягнуться шлеї І грузнуть шпиці розписнії В баюрі, в глині, в колії... Злиденна й темна ти, Росіє, Мені жура твоїх хатин, Твої пісні на ветровії – Кохання першого полин! Тебе жаліти не зумію, Несу свій хрест із краю в край, Якому хочеш чародію Свою красу лиху віддай! Нехай покине, хай задурить – Не пропадеш поміж завій, Турбота лиш в туман охмурить Той образ непогасний твій... Ну що ж? Турбота в очі сині – Одна сльза в журби ріку. А ти в мережаній хустині По брови – наче в сповитку. І неможливе все прилине, І даль доріг – така легка, Коли проблисне з-під хустини Вогонь очей – шалінь така, Та плач хурдиги з хуртовини Дзвенить у пісні ямщика!..
|