|
Ні перемог, ні подвигів, ні слави Не прагнув на згорьованій землі, Коли твоє лице в простій оправі Мене сліпило сяйвом на столі. Та час настав, і ти пішла із дому. Я заповітне викинув кільце. Ти іншому свою вручила долю, Забулося те сяюче лице. Летіли дні, кружляли клятим роєм... Вино й жага розкраяли життя... Тебе згадав я перед аналоєм, І кликав із твого не вороття. Я кликав, але ти не озирнулась, Я плакав, невблаганна ти була. У синій плащ ти сумно загорнулась. У ніч сиру із дому ти пішла. Не знаю, де притулок для гордині Моя ти мила, ніжна, віднайшла... Я міцно сплю і сниться плащ твій синій, В якому ти у ніч сиру пішла... Мені вже не до ніжності та слави, Минуло все і молодість пройшла! Твоє лице в його простій оправі Я власноруч прибрав геть зі стола.
|