|
Про доблесті, і подвиги, і славу, Не думав на згорьованій землі, Як сяяло мені в простій оправі Твоє лице в кімнаті на столі. Та час настав. Своїй скорившись волі Пішла ти. Я обручку в ніч жбурнув. Свою ти з іншим пов’язала долю Й лице твоє прекрасне я забув. Летіли дні, крутились роєм клятим І шал терзав життєву течію. І я згадав тебе в молитві раптом І кликав, наче молодість свою. Я кликав, але ти не озирнулась, Я сльози лив – не зглянулася ти. Ти в синій плащ печально загорнулась І ніч сира твої змела сліди. Не знаю, де притулок для гордині Ти милая, ти ніжная, знайшла. Я міцно сплю і сниться плащ твій синій, В якому ти у ніч сиру пішла. Не мріять вже про ніжність і про славу, Минуло все і молодість моя. Твоє лице в його простій оправі Уласноруч прибрав зі столу я.
|