Про подвиги, про доблесть і про славу Я забував на суєтній землі, Коли твій знімок, вставлений в оправу, Переді мною сяяв на столі. Та час настав, і ти пішла із дому. Тобі услід обручку я жбурнув. Сама обрала долю невідому, І згодом я лице твоє забув. Летіли дні несамовитим роєм... І десь у божевілля на краю Згадав тебе я перед аналоєм І звав тебе, як молодість свою... Я звав тебе, та ти не озирнулась, Я сльози лив, та ти тверда була. Ти в синій плащ печально загорнулась, У вогку ніч із дому ти пішла. Не знаю, де притулок для гордині Ти, ніжна, ти, довершена, знайшла... Я сплю; вві сні я бачу плащ твій синій, В якому ти у вогку ніч пішла... Не мріять вже про доблесть, і про славу, Про радощі, яких я не зазнав. Твій давній знімок, вставлений в оправу, Зі столу власноручно я прибрав.
|