|
Про доблесті, про подвиги, про славу Я забував на цій гіркій землі, Коли твоє лице в простій оправі У мене сяйвом грало на столі. Та час настав, і ти пішла із хати. Я кинув перстень заповітний в ніч. Ти долю іншому наважилась віддати, І я забув вогонь чудових віч. Летіли дні, проклятим мчали роєм... Вино й жага стрясали суть мою... Згадав тебе я перед аналоєм, І кликав, наче молодість свою. Тебе я кликав, ти ж не озирнулась, Ти в синій плащ печально загорнулась, Я сльози лив, до них ти не зійшла. У ніч сиру з домівки ти пішла. Не знаю я, де захисток гордині Своїй ти, ніжна, дорога, знайшла... Я міцно сплю і сню про плащ твій синій, В якому ти у ніч сиру пішла... І вже не мріяти про ніжність, славу, Минуло все, час юності пропав! Твоє обличчя у простій оправі Рукою власною зі столу я прибрав.
|