|
Про доблесті, про подвиги, про славу Я забував на страдницькій землі, Коли твоє лице в простій оправі Світилося у мене на столі. Та час настав, і ти пішла із дому. У ніч жбурнув я перстень пам’ятний. Ти віддала своє життя чужому, І я забув прекрасний образ твій. Летіли дні, кружляли клятим роєм. Вино й любов були мої кати... Згадав тебе я перед аналоєм І кликав, ніби молодість, прийти... Я кликав – тільки ти не озирнулась, Я сльози лив – ти ж очі відвела. Ти в синій плащ журливо загорнулась, У вогку ніч із дому геть пішла... Не знаю, мила, де своїй гордині Ти в цьому світі захисток знайшла... Я міцно сплю, і сниться плащ твій синій, В якому ти у вогку ніч пішла... Не мрію вже про ніжність і про славу, Минуло все, і молодість пройшла! Твоє лице в його простій оправі Я сам прийняв з письмового стола.
|