|
Дівчи́на співала в церковнім хорі Про втому тих, хто в чужій землі, Про всі кораблі, що вийшли в море, Про всіх, хто радість забув у злі. Летів її голос-пташина в купол І промінь сяяв на ній, як знак. І кожен із пі́тьми дививсь і слухав, як сукня співала промінню в такт. І всім здавалось, що радість буде, Що в тихій заводі всі кораблі, На чужині бо знесилені люди Світле життя собі віднайшли. І голос був щасний, і промінь тоненький, І лиш на узвишші, край Царських Врат, Причетний до Таїн, – плакав маленький, Про те, що не прийде ніхто назад.
|