Мільйони – вас! Ми ж – всюди! Всюди – ми! То ж спробуйте посперечатись з нами! Так! Скіфи – ми! Так! Азіати – ми! З розкосими й жадібними очами! Для вас – віки, для нас – єдиний час. Ми наче ті слухняні всі холопи. Держали щит між двох ворожих рас Монголів та Європи! Віки, Ваш горн старий кувався у віках, Та так гримів – сильніш за глас лавини, Й казково диким став для всіх вас крах І Лісабону, і Мессіни! Ви сотні років озирали Схід, Все накопичували і знання і перли... Ви, сміючись у очі, готувалися в похід, І наставляли зброю, щоб нас зжерти! І ось вже й строк! Крилами б’є біда, І кожен день всі суперечки множить. І вже гряде той день, коли не буде і сліда, Від ваших Пестумів, так бути може! О, світ старий! До поки ти не зник, І себе пестиш й забавляєш знову, Спинись, як мудро то зробив Едіп Поперед Сфінксом із завданням загадковим! Росія – Сфінкс! То – розпач та екстаз, Залитий чорною, як дьоготь кров’ю! Вона все дивиться, і дивиться на вас З ненавистю, що змішана з любов’ю!.. Любити так усіх, як покохала наша кров, Ніхто із вас уже ніколи так не любить! Позабували ви, що в світі є любов, Яка й запалює, і губить! Ми любим все – як цифри ген ростуть, Й дарунки божого видіння, Нам зрозуміло все – і галлів гостра суть, Й німецький неяскравий геній... Ми пам’ятаєм все – паризьких вулиць ад, Й венеціанські прохолоди, Садів лимонних із далека аромат, І Кельн, з його народом... Ми любим плоть – і колір... та і смак! Й задушливий смертельний плоті запах... Тож, винуваті ми, скелет вам розламав, В важких і ніжних своїх лапах? Ми звикли, що пришпоривши коней, Коней, що гралися так мило, Ламати коням їх важкі хребти, Й рабинь приборкувати силою... Прийдіть до нас! Від всіх війни жахіть Прийдіть, щоб вас могли обняти... Бо поки ще не пізно, меч без діла залишить Товариші! Ми ж з вами браття! А якщо ж ні – то нам немає що втрачать І нам відомо віроломство! Віки, віки – нас будуть проклинать, Все хворе пізнє неподобство! Ми широко по хащам та лісам Перед Європою, що так ще дуже гожа, Розступимось! І повернувшись, станем вам Своєю азіатистою рожею! Ідіть усі, приходьте на Урал! Ми підготуємо для вас і місце бою Сталевих монстрів, там де грає інтеграл Із дикою монгольською ордою! Але самі ми вам тепер уже не щит, Віднині в бій не вступимо самі ми. Подивимось, як смертоносний бій кипить, Вузенькими своїми ми очима! Ми не здригнемося й коли здичілий гун В кишенях трупів стане лазить, Палить міста, в церкви зганять табун, І братське м’ясо білих жарить!.. В останній раз – старий світ, схаменись! На братнє свято праці й миру, В останній раз, щоби навіки розійтись, Скликає варварськая ліра!
|