Мільйони – вас. Нас – тьми і тьми, і тьми. А спробуйте, зітніться з нами! Так, скіфи – ми! Так, азіати – ми, З розкосими й захланними очами. Віки – для вас, годинонька – для нас. Ми, ніби праведні холопи, Держали щит поміж ворожих рас Монголів і Європи! Віки, віки кувавсь ваш чорний шал І заглушав громів лавини, Мов байка дика був для вас провал І Лісабона, Мессіни! Ви сотні літ на Схід кровили шлях, Втішались нашими скарбами, Вичікуючи з глумом у серцях, Щоб край наш зародив гробами! Що ж – час настав. Розкрилилась біда, Віщуючи добу безчесну. Цей день прийде! В його слідах Всі ваші Пестуми пощезнуть! О ветхий світе! Доки ти не згиб, Допоки нудишся без гадки. Прислухайся, премудрий, мов Едип, До Сфінкса і його загадки! Росія – Сфінкс. У радощах, журбі Чи чорною залита кров’ю, Вона зорить, зорить увіч тобі Зі зненавистю із любов’ю! Любити ж так, як любить наша кров, Ніхто з вас вже давно не любить! Забули ви, що в світі є любов, Котра і спалює, і губить! Ми любим все – холодних чисел жар І дар божистого натхнення. Втямки нам все – і гострий галльський жарт, І смерковий германський геній. Ми знаєм все – паризьких вулиць чад І венеційські виногради, Гаїв далеких щемний аромат І Кельна вдушливі громади... Ми любим плоть – на колір і на смак, Її нудотний, смертний запах... Чи ж винні ми, як хрусне ваш кістяк В тяжких і ніжних наших лапах? Ми звикли жеребцям, що, мов хорти, Дичавіють в степах росистих, Ламати на скаку важкі хребти Й рабинь скоряти норовистих... Прийдіть до нас! Із вогняних хуртеч Воскресне хай війні прокляття! Покіль не пізно – в піхви древній меч, Товариші! Ми станем – браття! А якщо ні – не ждіть ясного дня, Бо й нам доступне віроломство! Віки, віки – клястиме вас до пня Нездале, хирляве потомство. Ми – врізнобіч, по нетрях, в слушний час Перед Європи гожим ликом Розступимось! І вздрієте ви враз Азійську нашу хитру пику! Ходіть мерщій! Прошкуйте на Урал! Ми відступаєм поле бою Премудрості, закутій в інтеграл, З монголів дикою ордою! Та відтепер – ми вам уже не щит, Самі кривавтеся боями! Ми ж тільки здалеку на смертний спит Вузькими зиркнемо очами. Не зробимо й півкроку, коли враг Роздягне ваші трупи в шанцях, Міста сплюндрує і на пожарах, Як м’ясо, смажитиме бранців!.. О, світе ветхий! Стямся хоч на мент! На учту, де братерство, праця й віра, Востаннє – на святий бенкет – Нас варварська скликає ліра!
|