Мільйони – вас. Нас – тьми, і тьми, і тьми. Потуга наша – незборима! Так, скіфи – ми! Так, азіати – ми, – З розкосими й захланними очима! Що нам година, те віки – для вас! Ми, як послужливі холопи, Тримали щит між двох ворожих рас – Монголів та Європи! Віками вашого ковадла дзвін Заглушував громи лавини, Вам казкою страшною був загин І Лісабона, і Мессіни1! Ви сотні літ дивилися на Схід, Перлини наші зором жерли, Чекали, глумлячись, коли – в похід, Коли гармат наставить жерла! Ось – день прийшов! Б’є крилами біда, Та наступає час потали, І, може, там ростиме лобода, Де ваші Пестуми2 стояли! Старий премудрий світе! Доки в гріб Не впав ти від нудьги й достатку, Спинися перед Сфінксом, як Едіп, І древню розгадай загадку!.. Росія – Сфінкс. Печальна, і ясна, І чорною залита кров’ю, Вдивляється, вдивляється вона В твій вид – з ненавистю й любов’ю! А так любить, як любить наша кров, Ніхто вже з вас давно не любить! Забули ви, що в світі є любов, Котра і спалює, і губить! Ми любим все – студених чисел струм. І дар видінь в душі натхненній. Нам ясне все – і галльський гострий ум, І хмурявий німецький геній... Ми знаєм все – паризьких вулиць жах, Венеціанські прохолоди. І пахощі в цитринових лісах, І Кельна піднебесні зводи... Ми любим плоть – її засмагу, й смак. І плоті млосний, смертний запах... Чи ж винні ми, як хрусне ваш кістяк В тяжких і ніжних наших лапах? Ми звикли за вуздечку на скаку Ловити лошаків огнистих, Ламати коням спину їх важку... Рабинь смиряти норовистих... Прийдіть до нас! В обійми – із хуртеч Війни жахної, в мир – з прокляття! Допоки ще не пізно – в піхви меч, Товариші! Ми станем – браття! А якщо ні – чекайте горя й мсти! І нам доступне віроломство! В тисячоліттях буде вас клясти Сумне, знекровлене потомство! Ми широко в могутньому строю Розступимось у хащу дику Перед Європою! Ми вам свою Покажем азіатську пику! Ідіть усі, ідіть аж за Урал! Ми звільнюємо поле бою Моторів, де скрегоче інтеграл, З монгольських дикунів ордою! Ми вам не щит! І вже в найважчу мить За вас не станем, як опока. Подивимся, як смертний бій кипить, Щілиною вузького ока! Не рушимось, як буде лютий гун Мерців обшукувати ласо, Міста палити, в храм вести табун, Пекти із білих бранців м’ясо!.. Отямся, ветхий світе! Глянь – вперед! І вслухайся в поганську ліру! – Вона востаннє кличе на бенкет, На братню учту праці й миру!
1 Маються на увазі землетруси в цих містах, які дощенту їх зруйнували.
2 Давньоримське місто, зруйноване сарацинами в XI ст.
|