Ой ти весно, без межі й без краю –
Що без межі й без краю літа!
О, життя! Впізнаю і приймаю!
І вітанням тобі – дзвін щита!

Я приймаю тебе, невезіння
І везіння, тобі мій привіт!
У сльозах, серед чар павутиння,
У смішному – відсутній той стид!

Я приймаю безсонні розмови,
Ранок в темних завісах вікна,
Щоб очей моїх погляд червоних
Дратувала, п’янила весна!

Я приймаю покинуті села!
Міст колодязі інших земних!
Неба даль, що від світла весела
Піт зусиль понадміру тяжких!

Тебе стріну я біля порога –
З буйним вітром в зміїних косах,
З тим ім’ям нерозгаданим бога
На холодних і стислих губах...

Перед зустріччю ми охололи,
Я ніколи не кину щита...
Плечі ти не відкриєш ніколи...
Та над нами – хміль мрії літа!

І дивлюсь, і вимірюю холод,
У прокльонах кохання живе:
За загибель, за муки – я знаю –
Все одно: я приймаю тебе!
Віталій Гречко2022