|
О, весна без кінця і без краю, О, безкрайня ти мріє моя! Пізнаю я життя та приймаю І вітаю я дзвоном щита. Я приймаю тебе, о, невдача, Ну, а вдачі – палкий мій привіт! В зачарованім колі заплачу Чи сміятимусь тисячі літ! Я безсонні ті спори приймаю, Ранок в темних завісах вікна, Очі втомлені я підіймаю, Зачаруй та сп’яни їх весна! Я приймаю пустелі та доли, І колодязі міст на землі, Всіх рабів покалічені долі, Тяжкий труд і ридання німі. А тебе – стріну біля порога, З буйним вітром в русявих косах, З невідомим ім’ям твого бога На холодних і стислих вустах... Нашу зустріч ворожу я бачу І ніколи не кину щита... Не відкриєш ти плечі на вдачу... Але мрія над нами хмільна! Я дивлюсь, нашу лють виміряю, Де ненависть, кохання, де – все! За ці муки, погибель – я знаю – Все одно, я приймаю тебе!
|