Ой ти, весно без меж і без краю – Буйна мрія без краю, без меж! Я, життя моє, тебе приймаю, Дзвоном щиту вітаючи теж. І тебе я приймаю, невдаче, Добра вдаче, привіт мій тобі! В зачарованій галузі плачу, В чарах сміху немає ганьби. Суперечки приймаю безсонні, Ранки в темній завісі вікна, Щоб запалений зір мій сьогодні Дратувала, п’яніла весна! Я приймаю і села пониклі, І міста, і криниці дворів, Край просторий під небом у світлі, Ніжну втомленість праці рабів. Ти стоїш біля двері не вперше, – З буйним вітром, і локон – змія. На вустах, які стиснуті вперто, – Нерозгадане Боже ім’я. Перед зустріччю тиск ворожнечі. Я не кину ніколи свій щит... Не відкриєш ніколи ти плечі... З нами мрії хмільної політ! І ворожість і біль виміряю Крізь ненависть, любов, каяття. За страждання, загибель – я знаю – Все одно: я приймаю життя!
|