Ой ти, весно без меж і без краю –
Буйна мрія без краю, без меж!
Я, життя моє, тебе приймаю,
Дзвоном щиту вітаючи теж.

І тебе я приймаю, невдаче,
Добра вдаче, привіт мій тобі!
В зачарованій галузі плачу,
В чарах сміху немає ганьби.

Суперечки приймаю безсонні,
Ранки в темній завісі вікна,
Щоб запалений зір мій сьогодні
Дратувала, п’яніла весна!

Я приймаю і села пониклі,
І міста, і криниці дворів,
Край просторий під небом у світлі,
Ніжну втомленість праці рабів.

Ти стоїш біля двері не вперше, –
З буйним вітром, і локон – змія.
На вустах, які стиснуті вперто, –
Нерозгадане Боже ім’я.

Перед зустріччю тиск ворожнечі.
Я не кину ніколи свій щит...
Не відкриєш ніколи ти плечі...
З нами мрії хмільної політ!

І ворожість і біль виміряю
Крізь ненависть, любов, каяття.
За страждання, загибель – я знаю –
Все одно: я приймаю життя!
Ніна Сапригіна2022