Це весна! без кінця і без краю – Без кінця і без краю літа́! Впізнаю я життя! І приймаю! І чоломкаюсь дзвоном щита! І тебе я приймаю, невдаче, І удаче, тобі мій привіт! В зачарованій області плачу Тайни сміху – судити не слід! Я приймаю безсоння і спори, Рань у темних завісах вікна, Щоб, зміняючи лик свій прозорий, Дратувала, п’янила весна! Я приймаю пустельності весі! І колодязі стиснутих міст! Безбережні гаї піднебесні І просвітлення рабського зміст. Зустрічаю тебе близь порога – З буйним вітром, що в’ється мов птах, З нерозгаданим іменем бога На холодних і стислих вустах. Перед зустріччю в мить ворожнечі Я ніколи не кину щита... Не відкриєш ніколи ти плечі... Бо над нами – хмільна суєта! І дивлюсь, ворожнечу зміряю, І кляну, і люблю відтепер: За загибель, за муки – я знаю – Все однак: я приймаю тебе!
|