Це весна! без кінця і без краю –
Без кінця і без краю літа́!
Впізнаю я життя! І приймаю!
І чоломкаюсь дзвоном щита!

І тебе я приймаю, невдаче,
І удаче, тобі мій привіт!
В зачарованій області плачу
Тайни сміху – судити не слід!

Я приймаю безсоння і спори,
Рань у темних завісах вікна,
Щоб, зміняючи лик свій прозорий,
Дратувала, п’янила весна!

Я приймаю пустельності весі!
І колодязі стиснутих міст!
Безбережні гаї піднебесні
І просвітлення рабського зміст.

Зустрічаю тебе близь порога –
З буйним вітром, що в’ється мов птах,
З нерозгаданим іменем бога
На холодних і стислих вустах.

Перед зустріччю в мить ворожнечі
Я ніколи не кину щита...
Не відкриєш ніколи ти плечі...
Бо над нами – хмільна суєта!

І дивлюсь, ворожнечу зміряю,
І кляну, і люблю відтепер:
За загибель, за муки – я знаю –
Все однак: я приймаю тебе!
Микола Сисойлов2016