|
Ой ти, весно, розмаю без краю. Без кінця – світла мрія, мета! О життя, все в тобі я – приймаю! І вітаю – стодзвоном щита! Бо затямив тебе я, невдаче, Вдачі, вас моя славить сурма! І нехай – хтось сміється чи плаче, В тім – ні вади, ні страму – нема! Я ворожість – розважно сприймаю І клятьбу, і все ніжне, слабе: За всі муки, за згубу, я знаю, Все одно: я – приймаю тебе!
|