Весно, весно, без меж і без краю, – Владо мрій, що без краю зроста! О життя! Пізнаю і приймаю! Шлю привіт тобі дзвоном щита! Вас приймаю, недолі погрози, Ласко долі, – вітання й тобі! В зачарованім царстві, де сльози, В тайні сміху – не місце ганьбі! Вас, безсонні за спірками ночі І світання в фіранках вікна, – Все приймаю, аби тільки очі Дратувала, сп’яніла весна! Сіл пустельні приймаю оселі, Зруби міст, весь їх морок і бруд, Піднебесні простори веселі І пекельний невільницький труд! Ось, розвіявши в вітрі шаленім Коси-змії, ти мчиш, ніби птах, З нерозгаданим божим іменням На затиснутих зимних устах. В цім спітканні ворожім не кволий, Я ніколи не кину щита... Ти плечей не відкриєш ніколи... Влада мрії над еами зроста!.. І дивлюсь, ворожнечу зміряю, Все – ненависть, прокльони, любов; За тортури й погибель – я знаю – Все приймаю!.. І знову! І знов!
|