Ми – просто жменька втрачених людей. Ми загубились на задвірках саду І веселимось з легкістю дітей – Любителів цукерок й лимонаду. Ми розуміємо: скінчилася пора Надій про славу, туги по близьких всіх, І вже майбутнє наше під вчора́ Зійшло-пішло тихенько, по-англійськи. А ще ми розуміємо: трава Свіжа в саду чверть року лиш всього-то, Єдино, може бути, що права Похмільна, але мудра вже свобода. Свобода жити без дрібних турбот, Жити душею тільки і очима, Жити без ятниць зовсім і субот, Як жити побажаємо самі ми. Ми в піні саду на траві лежим, Як лист у пляшці – є портвейн добрячий. Читай і пий! Нехай чужий режим Не дихає в потилиці вже наші. Як добре, втупившись у пустоту, В траві лежати, у металобрухті І розуміти цю красу просту Поза межею болю, злоби й люті. Як гарно, друзі, що ми живемо І загубилися в саду десь, просто неба!.. Мурахами, жуками станемо Здається, долі кращої й не треба.
|