|
Прощай, любов моя, зітри сльозу... Обоє перед Богом винуваті, Надію взявши, наче стрекозу, В життя кулак – спітнілий і пом’ятий. Пробач, любов моя, моя біда... Листя шумить, в саду ще грають діти, Земля так незворушно молода, А нас – як ніби не було на світі...
|