|
Тобою, локон, я втішався, Ти шийку білу милував, По ній чарівно ти звивався, Її жадливо обіймав. Грудей вчуваючи тремтіння, Пругкою хвилею ти мчав, І вторив серця тріпотіння, Мій погляд спраглий призивав. П’янливий чар твій, неповторний У серце кров’ю гулко бив І, локон довгий, локон чорний, Тебе навік я полюбив!
|